(1 варіант)

У середині XIX століття в суспільстві ведуться активно розмови про долю російського селянства. Не обходять цю тему й письменники

И. С. Тургенєв створює збірник розповідей «Записки мисливця», одним з добутків якого став «Бежин луг». Головні герої розповіді — селянські дітлахи, що охороняють літньою ніччю табун коней

Павлусь — один з п’яти хлопчиків, з якими познайомився оповідач у багаття, де сиділи хлопці. Весь вигляд хлопчика говорить про тяжке становище його родини: весь його одяг «складалася із простий замашной сорочки так із залатаних портів». Зовні нескладний: «волосся… скуйовдженого, чорні, ока сірі, вилиці широкі, особа блідий, рябе, рот, як говориться, з пивний казан, тіло приосадкувате, незграбне», Павлусь залучає своїм розумним і прямим поглядом, а також силоміць, що звучала в голосі. Саме Павлусю довірено спостерігати за казанком, що варився на багатті. Виходить, ця справа звично для хлопчика. Зі знанням говорить герой і про рибу, що блиснула на ріці, і про зірку, що покотилася: «…Бач хлюпнула, — додав він, повернувши особу в напрямку ріки, — мабуть, щука… А геть зірочка покотилася». Павло поводиться в порівнянні з іншими хлопцями найбільше сміло. Коли після розповіді Илюши про лісову погань усі здригнулися, почувши чийсь шиплячий свист, Павло крикнув: «Эх ви, ворони!.. чого всполохнулись?» — і перевів відразу розмову на побутову тему, сказавши про те, що картопля зварилася. Добре розбирається герой у звичках лісових звірів і птахів: те він чує лемент чаплі, то пояснює, що білий голубок відбився від будинку й тепер шукає місця для нічлігу. Повернувшись із ріки, Павло говорить про те, що йому здалося, начебто його кликав водяник. Усього боявшийся Илюша відзначає, що це погана прикмета. Але Павло не боїться прикмет, тому що вірить у долю й уважає, що «своєї долі не минеш». У фіналі розповіді читач довідається про трагічну загибель хлопчика, але не у воді: «він убився, упавши з коня».

Саме Павлусь викликає найбільші симпатії оповідача, тому що, не злякавшись, «з лементом кинувся слідом за собаками». У цей момент він був особливо гарний: «Його некрасива особа, жвава швидкою їздою, горіло сміливим молодецтвом і твердою рішучістю. Без лозинки в руці, уночі, він, нітрохи не коливаючись, поскакав один на вовка…»

(2 варіант)

Павлусь — один із хлопчиків, зустрінутих мисливцем у нічного багаття. Спочатку ми довідалися ім’я героя, потім автор описав зовнішність хлопчика, у деяких репліках і вчинках розкрився й характер дванадцятирічного мужичка.

Зовнішність Павлуся непримітнаі: волосся скуйовджені, ока сірі, вилиці широкі, особа блідий і рябе, величезна голова, приосадкувате тіло. Але саме його відразу із всіх хлопців виділив автор: «дивився дуже розумно й прямо, та й у голосі в нього звучала сила». Вишуканістю одягу Павло похвастатися теж не міг: груба полотняна сорочка так залатані штани

Павло більше робить, чим говорить. Він стежить за казаном з картоплею, стежить за вогнем, спостережлива (риба хлюпнула, зірочка покотилася), відволікає хлопців, коли ті налякалися лісових звуків, перемкнувши їхню увагу на картоплю. Коли розхвилювалися й утекли собаки, зачувши чужого, Павло без зброї кинувся за ними, голосно кликав собак по іменах, повернувшись, равнодушно кинув: «Я думав, вовк».

Тепер уже авторові не просто подобається це хлопча, воно ним мимоволі любується. «Він був дуже гарний у цю мить. Його некрасива особа, жвава швидкою їздою, горіло сміливим молодецтвом і твердою рішучістю».

Його владу визнають тварини: коли він поклав руку на голову однієї із собак, «довго не повертало голови обрадувана тварина, із вдячною гордістю поглядаючи збоку на Павлуся».

Павло набагато доросліше своїх друзів. Розповідь і репліки його більше реалістичні. Сонячне затьмарення й бондар Вавила, що купив новий жбан і одяг його на голову, у розповіді Ильюши виглядали б інакше. Навіть частина розповіді, пов’язану із Тришкой, за який прийняли Вавилу односільчани, розповідає Ильюша, а не Павло. Його питання конкретні, іноді іронічні: «А він у вас де водиться?», «Чого ж він розкашлявся?», «А хіба ви на фабрику ходите?». Улюблене вираження «бач…». Інші задають питання Павлу, а не Феде, що старше. На питання Кістки про звуки в бучиле Павло дає дві відповіді, містичний і реальний. Реальну версію хлопці не приймають, нудно. Тим більше дивно, що Павло чув голос Васи, що потонув. Правда, і на цю прикмету в нього перебуває своя, доросла відповідь: «Своєї долі не минеш».

Коли мисливець залишав гостинний притулок, усі спали, тільки Павло підняв голову й подивився. У тому ж році «він убився, упавши з коня».

Схожі публікації