Вірш «Море» написане Жуковським в 1822 році. Це романтична елегія. Уперше Жуковський звертається до образа моря, до того в його сентиментальних елегіях тільки «дзюрчали» струмочки й «струменіли» ріки. Жуковський зображує море як вільну стихію, безкрайній простір, що не підкоряється нічиїм законам

Жуковський олюднює, персоніфікує море у своєму вірші («Ти жваво; ти дихаєш; збентеженою любов’ю, тревожною думою наповнене ти»). Ліричний герой входить у контакт зі стихією моря, осягає її, Море стає його другом (це підкреслюється достатком займенників «ти»). Безодня морської стихії й людського «я» зливаються у вірші Жуковського

Море відбиває внутрішній стан ліричного героя, є пейзажем його романтичної душі. Для Жуковського образ моря містичний, таинствен, з ним зв’язане відчуття романтичного двоемирия. У вірші образ моря протипоставлений образу неба. Море увесь час хоче як би доторкнутися до нього. Небо, з одного боку, це символ недосяжного ідеалу. Романтична душа ліричного героя увесь час прагне до цього ідеалу й ніяк не може досягти. З іншого боку, взаємини моря й неба — це взаємодія людини й піднебіння, тобто душі людини й Бога. Проблема зв’язку Бога й людини залишається однієї з головних у творчості Жуковськ — романтика

У вірші важливе місце займає образ бури. Жуковський уважає, що стан моря під час бури неприродно для моря. Цікаво, що образ морської стихії Жуковський малює як образ страждаючого закоханого («Ти в безодні покійної приховуєш смятенье, ти, небом любуючись, тремтиш за нього»). Бура намагається відняти в моря його кохану, тобто небо, тому образ бури страшний, тривожний, жахливий

Сентиментальна лексика першої романтичної елегії Жуковського підкреслює спокійний характер моря. У вірші зустрічаємо велику кількість слів, властивій сентиментальній поетиці Жуковського, наприклад, «таємничий», «сладостный», «светозарный», «вечірній», «ранковий», «тиша». Образ моря у вірші створюється й за допомогою звукописи: в елегії ми бачимо асонанс на «про» і алітерацію на сонорні:

Безмовне море, розумне море, Коштую зачарований над безоднею твоєї…

Створюється враження спокійного, переливчастого, граючого моря, що не стоїть на місці, а постійно рухається. Коли виникає образ бури, набір звуків відразу міняється, з’являються шипляче й свистяче, ріжуче вухо звуки:

Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь…

Вірш «Море» написано білим амфібрахієм. Воно не розділено на строфи й у ньому немає рими, цим Жуковський підкреслює, що море — це неподільна, таємнича, містична сутність

Вірш Пушкіна «До моря» написано в 1824 році. Воно завершує романтичний період, пушкінського творчествам. Під час південного посилання Пушкін захоплюється романтичними ідеалами. І, перебуваючи поблизу моря, він звичайно, не може не писати про нього:

Шукаю стихій інших, землі мешканець втомлений,

Привітаю тебе, вільний океан…

Заздрю тобі, вихованець моря сміливий…

У вірші «Хто, хвилі, вас зупинив…», написаному в 1823 році, образ моря зливається з образом грози, іншим романтичним символом волі:

Взыграйте, вітри, зрийте води,

Зруйнуйте згубний оплот

Де ти, гроза — символ волі?

Промчися поверх мимовільних вод

Море для Пушкіна — Романтика — це насамперед бура, гроза (що неможливо для Жуковського, навіть для Жуковського — Романтика).

Незабаром Пушкін повністю разочаровывается в романтичних ідеалах і, насамперед, у романтичній волі. Романтична воля, що розуміється як воля від усього — від обов’язків і прихильностей, — веде людину до загибелі. Крім того, досягти цього ідеалу неможливо. Єдиною прийнятною волею для Пушкіна виявляється не романтична, не цивільна, а внутрішня духовна воля, воля творчості

У вірші «До моря» Пушкін прощається й з реальним Чорним морем (в 1824 році він їде в Михайловское), і з морем як романтичним символом волі, і із самим романтизмом взагалі.

«Прощай, вільна стихія!» — починається вірш. Як бачимо, ліричний герой вірша теж на «ти» з морською стихією, вона, як і в Жуковського, його друг. Море дорого поетові як спогад про юність, юнацькі мрії й ідеали:

Моєї душі межа бажаний!

Як часто по брегам твоїм

Бродив я тихий і мрячний,

Заповітним наміром млоїмо

Але поет залишився «у берегів», не зміг втілити свою мрію, не досяг свого ідеалу (у Пушкіна важливе протиставлення землі, берега, як статичної, твердої поверхні й вільного, увесь час мінливого, що рухається моря). Образ моря у вірші асоціюється не зі страждаючим закоханим, як у Жуковського, а із сильними особистостями, такими, як Байрон, Наполеон, які самі стали романтичними символами. Пушкіна говорить про Байрона:

Твій образ був на ньому зазначений,

Він духом створений був твоїм:

Як ти, могущ, глибокий і похмурий,

Як ти, нічим не приборкаємо

Море в Пушкіна — це теж душу людини, але не спокійна, смиренна, як у Жуковського, а що рветься, заколотна; море — це насамперед бура для Пушкіна. Вірш «До моря» позбавлено містицизму, таємничості, романтичного двоемирия, воно розділено на строфи, у ньому переважає романтична лексика

Пушкін і Жуковський зверталися до теми моря й в інших своїх добутках

У Жуковського у вірші «Плавець» море, океан символізує життя, життєвий шлях людини:

Вітром нещастя гнаний,

Без кормила й весла,

В океан неисходимый

Бура челн мій занесла

Вірш Пушкіна «Арион» явно перегукується з «Плавцем» і на рівні лексики: в обох віршах зустрічаємо такі слова, як «челн», «весло», «кормщик», «плавець», «вихор», «скеля», і на рівні змісту: море й у Пушкіна й у Жуковського — це символ життя. Крім того, пушкінський вірш має підтекст. В «Арионе» Пушкін зображує декабристів («плавці») і себе («співак»). Декабристи увесь час намагалися плисти не туди, куди їх несли хвилі, тобто життя, вони намагалися гребти, куди їм хотілося, часто проти плину. «Раптом лоно хвиль Зім’яв з польоту вихорь гучний…» — відбулося грудневе повстання, і в результаті «вигин і кормщик і плавець». Урятувався лише «таємничий співак», що не намагався плисти проти плину, він віддався стихії, довірився самого життя, і вона винесла його на берег. Поет, співак завжди те саме що вільної стихії, тому що він теж вільний, вільний у своїй творчості. Таким чином, в «Арионе» морська стихія — це ще й вільна стихія творчості поета. Така ж тема звучить у Пушкіна у вірші «Осінь». У заключних рядках Пушкін порівнює свою творчість із кораблем, що, з одного боку, залежить від морської стихії (натхнення), але з іншого боку, у нього є кермовий (сам поет), що і вибирає, куди йому плисти

Таким чином, тема моря по — різному розкривається у творах Пушкіна й Жуковського. У Жуковського море — це, насамперед, психологічний образ, пейзаж душі ліричного героя. У Пушкіна образ моря розуміється ширше: це й романтичний ідеал абсолютної волі, і стихія творчості, і символ життєвого шляху людини

Крім того, якщо для Жуковського вірш «Море» — це перший романтичний добуток, то для Пушкіна «До моря» є як би прощанням сромантизмом.

У творчості інших поетів із цим образом нерідко зв’язані інші асоціації й символи. У Лермонтова море — символ вигнання, у Тютчева — джерела життя, у Цветаевой — мінливості й зради. Ємний і богатый фарбами образ моря міняється від поета до поета, відбиваючи своєрідність його творчості

Схожі публікації