Маяковський випередив свій час як художник. Новатор в області тим і художнім засобам, він спрямований у майбутнє у своїй творчості. По суті, він був і залишився футуристом у широкому змісті слова (від латинського futurum — майбутнє), якщо розуміти футуризм не як напрямок у мистецтві, а як склад душі. Адже говорячи, скажемо, про Олександра Гріні, що він романтик, ми маємо через не тільки систему художніх засобів у його творчості, але й особливий; щиросердечний настрой

Як і покладено футуристові, Маяковський захоплено приймає революцію як передвісницю прийдешнього, він бачить своє завдання в утворі нового мистецтва — мистецтва майбутнього. Як творець, художник, він і життя сприймає крізь призму творчості, творення. Згадаємо його гасло: «Майбутнє не прийде саме, якщо не приймемо мір». Художник, по Маяковському, покликаний навчити людей будувати нове життя

Особливе значення Маяковський надає драматургії. Справді, поряд з безпосередніми виступами поета, що читав перед публікою вірші, театр — наймогутніший важіль впливу на людей. Написані після 1917 року п’єси «Клоп» і «Лазня» спрямовані в майбутнє. Обидві п’єси містять елементи фантастики, розвивають новаторські драматургічні принципи

Дія п’єси «Клоп» розвертається наприкінці 20 — х років, а потім переноситься на п’ятдесят років уперед. Однак почекаємо з начебто що б напрошується висновком про протиставлення ненависного авторові міщанина Присыпкина людині майбутнього. Пожежа й загибель всіх гостей на весіллі Присыпкина символізують, звичайно, історичну безперспективність міщанства. Однак, що пролежав у замороженому стані 50 лет Присыпкин попадає в другій частині комедії в 1979 рік. Майбутнє суспільство з’являється в п’єсі організованим, упорядкованим, максимально індустріалізованим. У ньому немає місця для людських пороків і навіть слабостей. Чи такий хотів Маяковський бачити майбутнє життя? Правильне й упорядковане суспільство саджає Присыпкина в клітку, щоб захищатися від шкідливих бацил брутальності, вульгарності, хамства, ледарства. Здавалося б, суспільство врятоване від зарази, названої «обывателиус вульгарис», п’єса повинна закінчитися щасливою розв’язкою. Однак у фіналі п’єси всі не так просто. Чи ледве не єдиною живою людиною серед якихось механічних (морально) людей майбутнього виявляється Присыпкин. Йому властиві, принаймні, емоції, хоча й жалюгідні, примітивні. Раціоналістам майбутнього не знайомі почуття, сумніви, слабості. Усі вирішують розум, наука, скрізь панує порядок. Як не можна до стіни з нових матеріалів фотографію коханої дівчини прикріпити, так і в серце цих людей порожнеча. Зоя Березкина, ледве було не покінчила із собою від нещасної любові 50 років тому, тепер забула, що таке почуття: «Не знаю, що це таке? Завмирало, щипало… щипало, завмирало…» Тут немає місця індивідуальності, а виходить, і особистості. Пригадується антиутопічна Література XX століття: романи бруэлла «1984», Замятіна «Ми» і навіть Войнович із його блискучою сатиричною фантазією «Москва, 2042».

У такому майбутньому не може жити Маяковський. Йому властиві пороки, але він жива людина: «Чорт із вами й вашим суспільством. Я вас не просив мене воскрешати! Заморозьте мене назад!» — це єдиний людський голос серед бездушшя нового суспільства. Дарма волають Присыпкин: «Громадяни! Братики! Свої! Рідні!. За що ж я страждаю?!» Живаючи життя в новому суспільстві заганяється вклетку.

Здається, що автор застерігає від повороту до такого майбутнього, показує нежиттєвість його ідей. Життя не можна підкорити теорії. В «Лазні» ми бачимо останню спробу Маяковського зобразити майбутнє. Однак образ майбутнього в цій п’єсі дуже абстрактний. І хоча у світле комуністичне століття попадають тільки чесні, розумні робітники й математики, залишаючи Присыпкиных у минулому, хоча фосфорична жінка вимовляє гучні слова («Майбутнє прийме всіх, у кого найдеться хоча б одна риса, що ріднить із колективом комуни»), якось не віриться в це найясніше майбутнє й не відчувається оптимізму автора

«Клоп» і «Лазня» скоріше антиутопії. Від зображеного в «цих п’єсах суспільства віє холодом, самітністю, безжиттєвістю. Тоталітарний мир придушує особистість, всі людські почуття. Розчарувавшись у колишніх ідеалах, Маяковський створює п’єсу — попередження («Клоп») і п’єсу — заклинання («Лазня»). Недарма ополчилися на автора п’єс критики й літературні донощики всіх мастей, що зіграло немаловажну роль у наближенні трагічної розв’язки й відходу його з життя

Схожі публікації