17 жовтня 1896 року на сцені імператорського Олександрійського театру в Петербурзі відбулася прем’єра подання «Чайку» по п’єсі А. Чехова. У головних ролях були залучені провідні актори, а Ніну грала сама В. Комиссаржевская. А. П. Чехов, на той час уже відомий і визнаний прозаїк, був незадоволений тим, що він бачив на репетиціях, і не сильно очікував успіху. Але дійсність перевершила його найгірші очікування. Прем’єра «Чайки» увійшла в історію театру як нечуваний провал. Чехів вирішив більше ніколи не ставити цю п’єсу й не звертатися до драматургії. Але лише через два роки ця сама «Чайка» стане чи ледве не найбільшим успіхом Чехова, а його драматургічний талант знайде таких палких шанувальників, що виникне навіть поняття «театр» Чехова. Чому ж так зложилася сценічна доля «Чайки»? Відповідь проста: п’єсу не зрозуміли. Не зрозуміли глядачі, що звик до напруженого драматичного сюжету. Не зрозуміли актори й постановники, тому що п’єса вимагала нових принципів акторської гри, нових форм організації сценічної дії

«Чайку» Чехова була занадто новаторської, а традиційний театр ХІХ століття не мав засобів, щоб донести до глядача художні відкриття Чехова — Драматурга. Це зрозуміли засновники нового художнього театру К. Станіславський і В. Немирович — Данченко. Саме вони розкрили одну з таємниць цієї п’єси: за побутовими подробицями, за випадковими, несподіваними репліками вони побачили й сценічно відтворили небачений до цього в драматургічному добутку ліризм

Новаторство «Чайки» виявилося в першу чергу в тім, що вона будувалася не на гостросюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характерів. Чехів — Письменник відкрив трагедію буденності. Чехів — Драматург показав цю трагедію в сценічних образах, художньо достовірних, психологічно точних. Він зображує не події, а людей, чиє поводження, життєва позиція стає фактором певних подій. Про сценічну дію Чехов говорила так: «Нехай на сцені все буде так само складно й разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя й розбивається їхнє життя».

Зовні яскраві сценічні дії не залучають Чехова. Наприклад, у п’єсі є щонайменше два епізоди, які в традиційній драматургії були б обіграні. Перший — спроба Треплева покінчити життя самогубством після провалу його подання й «зради» Ніни. Другий — самогубство Треплева у фіналі п’єси

Чехов же виносить ці сценічно «вигідні» епізоди за сцену. Така відмова від ефектних сцен був задуманий автором: він показати характери людей, їхні відносини, проблеми, які виникають через непорозуміння між людьми

Усіх без винятку героїв Чехов поєднує в єдину систему, де кожний має своє завдання у творчому задумі автора. Тому він уникає зовнішніх ефектів, а примушує уважно стежити за всіма героями. Мова кожного персонажа має «підтекст», що надає всій п’єсі багатство змісту, художню правдивість і переконливість. Особливу роль у чеховських п’єсах грають паузи. Вони начебто доповнюють підтекст і виникають тоді, коли герої не можуть і не хочуть говорити про таємний. У третій дії, наприклад, Ніна й Тригорин прощаються перед від’їздом. Ніна дарует йому медальйон на пам’ять. Тригорин обіцяє пам’ятати дівчину такий, котрої побачив неї вперше. «Ми розмовляли… ще тоді на лаві лежала біла чайка». Ніна задумливо повторює: «Так, чайку». Пауза. «Більше нам говорити не можна, сюди йдуть». Пауза допомагає зосередитися на образі чайки. Але весь багатомірний зміст розмови героїв з’ясовується значно пізніше. Пауза створює певну емоційну напругу, глядач начебто очікує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливо, а цього не відбувається. І глядач сам повинен додумати, що ховається за цим мовчанням

Читачі п’єс Чехова особливу увагу приділяють авторським ремаркам, тому що вони теж відіграють важливу роль у розумінні всього, що відбувається в п’єсі, створюють особливу атмосферу. От сцена Треплева й Ніни. Ремарка: входить без капелюха, з рушницею й убитою чайкою. Він кладе чайку біля ніг Ніни. Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха? Наступна розмова пояснює це. «Я имнл нахабність убити сьогодні цю чайку», «Незабаром так само я вб’ю самого себе». Читач розуміє, що щось дуже важливо для Треплева гине, можливо, гине його мрія. Можливо, гине чиста й довірлива Ніна. Тут не можна стояти вшляпе.

У цьому теж є чеховське новаторство. Герої не говорять про таємний, але читач розуміє їх.

«Чайку», як і все більші п’єси Чехова, по жанрі, певним автором, — комедія. По традиційному визначенню це швидше трагедія або драма, тобто драматургічний добуток, де розкриваються невирішені моральні проблеми, які приводять до загибелі персонажів. Називаючи свій добуток комедією, Чехов начебто підкреслює, що «головна героїня» його п’єси — буденність, що марнує кращі людські почуття й відносини, що руйнує особистість і робить характери дріб’язковими, майже комічними. Таким з’являється перед нами відомий письменник Тригорин. Він не сприймає життя серцем з усіма його радостями й трагедіями, а робиться лише стороннім спостерігачем, і все, що відбувається навколо й з ним, для нього лише «сюжет для невеликої розповіді». Така Аркадина, талановита акторка, що може передати на сцені будь — які високі почуття, а в буденному житті їй жаль грошей навіть для сина й брата, вона байдужна до всього, крім власного успіху. Невипадково Треплев у своїй останній репліці, коли вже вирішив покінчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустріч із Ніною. Він начебто не вірить, що його смерть мати сприйме трагічно. Такими жертвами буденності є й інші персонажі п’єси

Сценічна доля «Чайки» не дуже багата. Її не часто, у порівнянні з іншими п’єсами Чехова, ставили в театрах. Новаторські пошуки Чехова — Драматурга більше завершені втілилися в таких п’єсах: «Три сестри», «Вишневий сад», «Дядько Ваня». І все — таки не випадково на кулісі Московського художнього театру, що відкрив Чехова — Драматурга, зображена чайка. Ця п’єса була тією самою «першим птахом», що принесла відновлення, весну росіянці драматургії

Схожі публікації