Письменницька доля Івана Олексійовича Буніна — доля дивна. При житті він не був настільки славний, як Горький, про нього не сперечалися, як про Л. Андрєєва, не викликав він настільки суперечливих — де галасливо — захоплених, а де беззастережно осудливих — оцінок, як символісти. У літературних і читацьких колах з незвичайною єдністю він був визнаний Майстром

Друга світова війна застала Буніна в Парижу. Бідність, байдужість видавництв обтяжливо переносилися Іваном Олексійовичем. От як він сам говорить про це: «Живу, звичайно, дуже й дуже погано — самітність, голод, холод і страшна бідність…» Єдине, що рятує, — це робота. Так, створення циклу розповідей «Темні алеї» було для Буніна у військові роки джерелом щиросердечного підйому. Сам автор уважав добутки збірника, написані в 1937 — 1944 гг., своїм вищим досягненням

Цикл розповідей «Темні алеї» критика визначила як «енциклопедію любові» або, ще точніше, — енциклопедію любовних драм. Любов тут зображується як саме прекрасне, найвище почуття. У кожній з розповідей («Темні алеї», «Руся», «Антигонів», «Таня», «У Парижу», «Галя Ганская», «Натали», «Чистий понеділок»; сюди ж можна віднести написаний до «Темних алей» розповідь «Сонячний удар») показаний момент найвищого торжества любові. Всі розповіді в збірнику зближає мотив спогадів про молодість і батьківщину. Всі вони вигадані, що не раз підкреслював сам автор. Однак вони всі, у тому числі ретроспективна їхня форма, викликані станом душі автора. «Який дивний час — молодість! Життя йде швидко, і ми починаємо цінувати її лише тоді, коли все залишилося за», — затверджує И. А. Бунін. Подібні моменти повернення до самого яскравого, сильного переживання й відтворені вцикле.

Бунін пише про незабутній, що залишило глибокий слід у людській душі. Нерідко відбитий самий момент спогаду, смутного дотику до давно відшумілої радості. Її дає любов, а зберігає на все життя особлива, почуттєва пам’ять, що змушує з роками по — іншому сприймати багато чого з того, що «залишилося за». Однак переконання Буніна в чистоті, непомутнінні, здоровій природності любові залишилося незмінним. Правда, часом у бунинском зображенні любові переважав «земний», почуттєвий характер, але це ніколи не траплялося за рахунок зниження головної, духовної значимості любові. Тільки в такій своїй якості вона становить найкращі миті життя. «Любов — вищий суддя в людських відносинах, — затверджує Бунін

Про книгу «Темні алеї» автор написав у квітні 1947 р.: «Вона говорить про трагичном і багато про що ніжн і прекрасному, — думаю, що Те

Схожі публікації