Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? —

спитав у людей молодий Павло Тичина і вразив цим запитанням до глибини душі. Не тим, що поет припустив, що хтось з людей не чув, як шелестить липа, а своїм щирим, сповненим таємничості тембром, його закоханістю в цей шелест лип, своєю здатністю чути в цьому шелесті те, що не чує більшість людей…

Ви чули ж бо: як липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов’ї…

… Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Так неповторно і самобутньо змалював Павло Тичина весняну ніч у своїй поезії, що ввібрала в себе не просто картини цієї ночі, а й всі її звуки, такі таємничі й загадкові, звуки, що манять людину у свій світ. Саме ця надзвичайна, виняткова музичність, за допомогою якої поет оспівував красу рідної природи, є характерною ознакою поезій Павла Тичини, є тим неповторним, що відрізняє його вірші від творів будь-якого іншого митця слова.

Читаючи вірші Тичини, ми подорожуємо чарівною барвистою українською землею. Перед нами відкривається світ у всій незвичайності своєї краси, і ми відчуваємо себе першовідкривачами. З радістю помічаємо, як стають багатшими наші душі і глибшими почуття:

Гаї шумлять — Я слухаю.

Хмарки біжать — Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй Так весело.

Разом з ліричним героєм поезій Павла Тичини ми йдемо українськими степами, нивами, гаями, милуємося високими тополями, синіми озерами, стрімкими струмками, ми подорожуємо світом, переповненим шепотом трав, музики, барв Всесвіту. Ми спостерігаємо, як розквітає земля навесні, як закосичується квітами-перлами, змінює своє вбрання в різні пори року. І все це під спів «золотих жайворонків», під розмову трав, під музику гаїв, що «озиваються арфами».

О безсмертна природа! Вічно юна і прекрасна, незрівнянна у своїй красі ні з чим! Чи можна передати твою красу словами! Павло Тичина зумів це зробити, зумів змалювати у своїх творах її чуттєві картини, зумів передати її величність і тендітність, її силу і ніжність, бо ставився до неї з обожнюванням, сприймав її як величний храм, поклонявся їй, черпав з її бездонних джерел силу і завзяття, любов і бажання жити, творити.

Схожі публікації