П’єса Горького «На дні» виявляє самі непривабливі сторони життя низів суспільства. У весь голос кричущі соціальні проблеми в Горького тісно переплетені із проблемами зовсім іншого роду. Так крізь всю дію проходить питання, чи можна вилікувати душу правдою? Мені п’єса цікава, у першу чергу, саме як спроба вирішити це моральне й філософське питання. Що ж вирішує автор?

Відповіддю можна вважати, наприклад, ремарку на початку четвертого акту: «Обстановка першого акту…» Далі описані всілякі руйнування, що відбулися в нічліжці. Виходить, зважаючи на все, автор відповідає на своє питання на користь правди, а не жалю? Але він і не заперечує користь жалю взагалі, а тільки неправда в ім’я жалю. Чи не так все просто?

Розглянемо докладніше. З першої ремарки в п’єсі «На дні» ми представляємо, що на вулиці весна, всі навкруги розцвітає, і навколо… нічліжка. Тут живуть люди, яким ніде більше жити. Тут погано, а виходу з положення не видно. Хтось ще намагається виправити ситуацію — працює, хтось уже отчаялся, а хтось нічого й не може зробитися

Ці люди живуть разом, схоже, давно. Положення на «дні» суспільства поєднує їх, але гірше інше — між ними немає згоди, взаєморозуміння. Тут панує незатишна атмосфера — постійна лайка, знущання друг над іншому. Стає зрозуміло, що так жити не можна, потрібно щось міняти. Зображення цих людей, думок і страждань, що випали на їхню частку, і є соціальна суть драми. Основне завдання п’єси — рішення філософської проблеми: чи можна правдою душу вилікувати? Гіркий однозначної відповіді на це питання не дає

Різні позиції по цьому питанню представляють Лука й Сатин. Лука — мандрівник, «минаючий» людина. Він з’являється в нічліжці в першому акті й відразу примирливо говорить: «Мені — однаково! Я й шахраїв поважаю, по — моєму, жодна блоха не погана …» Лука ставиться до всім дуже м’яко, намагається попередити конфлікти. Втім, йому також властива якась іронія. Коли Медведєв говорить, що не знає його, він відповідає: «Це тому, дядько, що земля — те не вся у твоїй ділянці помістилася…».

Лука не тільки попереджає конфлікти, він намагається словами допомогти навколишньої, полегшити їхня доля. Для кожного знаходить Лука добре слово, кожного утішає. Ганну він переконує в тім, що є загробне життя, що там немає борошн — один як тільки спокій. Актора він запевняє в тім, що той зможе вилікувати від пияцтва, Ваську Попелу пояснює, як можна почати нове життя, чесн і чималу, розстатися із прізвиськом «злодія, сина злодія». Причому Лука не просто говорить людині те, що йому потрібно, а переконує його в можливості виконання цього

Позиція Луки — жаль, підтримка в людях віри в справедливість. Але часто він прибігає до неправди, і це йде врозріз із позицією Сатину. Для пояснення свого поводження Лука розповідає притчу про праведну землю. Мова в ній іде про людинуу, що всьому життю вірив в існування праведної землі, а, втративши цю віру, повісився. Лука хоче довести цією притчею необхідність «навіяти людству сон золотий!», вселити в людей надію. Тим самим він як би визнає людину слабким, нужденним у підтримці. Це також відкидається Сатиным.

Є в поглядах Луки й чисто гуманістична сторона. Вона розкривається в історії із грабіжниками, яких він дав притулок узимку. Він подружився із цими людьми й назвав їх «гарними мужиками». А якби, за його словами, він не пошкодував їх, вони могли б його й убити

Позиція Сатину майже у всім протилежна позиції Луки. Єдине, у чому вони згодні, так це в тім, що треба поважати людини, що людина — саме головне. Сатин вимовляє ці слова й відразу повторює їх. Уже цитуючи Луку. Але в іншому… Сатин говорить: «Я — розумію старого…. Він брехав… з жалості до вас». «Розумію», але не «підтримую» — сказав він. Різкіше всього Сатин виступає проти неправди: «Неправда — релігія рабів і хазяїв…. Правда — бог вільної людини!» Сатин розуміє Луку: «Хто слабшав душею… і хто харчується чужими соками, — тим неправда потрібна…». Однак не виправдує неправда. Сатин виступає й проти жалю взагалі: «Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба!»

Так чи можна вилікувати душу правдою? Виходить, що Горький не знає точної відповіді й питання цей він адресує, у першу чергу, собі. І це, мабуть, найбільш вірний підхід, тому що всі люди різні, а питання такого масштабу кожна людина вирішує по — своєму. І завдання письменника — підняти питання, залучити до нього увага, дати читачеві задуматися над проблемою — тому що вибір кожний з нас може зробити тільки сам

Схожі публікації