Мудрі і яскраві вірші подарував світові відомий український поет Олександр Підсуха. Часто вони тісно переплітаються з його життям, зображуючи почуття самого автора в той чи інший період. Так склалася доля поета, що його батько рано пішов із життя. Матері довелося важко працювати, щоб прогодувати двох дітей у післявоєнні роки. Втрата близької людини лягла вічною печаллю у серці О. Підсухи. І через багато років згадує він про свого батька і виливає свої спогади у поезії «Ровесники».

Вірш розкриває розмову ліричного героя з батьком. Але ця розмова відбувається в душі героя, бо батька давно вже немає на світі: він загинув від ворожої кулі, коли йому було двадцять три роки. І так сталося, що не побачив він свого сина, а син так і не бачив ніколи свого батька. І тепер ліричному героєві стільки ж років, скільки і його татові, вони ровесники:

Батьку, ми ровесники з тобою,

Ти мене не бачив, я — тебе.

У моєї долі, долі молодої

Небо голубе.

Так, своє життя батько поклав за мир і щастя свого сина. Його метою було те, щоб над головою його дитини сяяло сонце і голубіло чисте небо. Ліричний герой дуже вдячний татові за це. Він готовий пройти без вагання той самий шлях, повторити ті ж самі подвиги, які випали його батькові. Ліричний герой просить прийти до нього хоча б уві сні й обійняти:

Ой ти весно, весно двадцять третя,

Не даруй нам ранньої зими.

Хоч вві сні явися, батьку, із безсмертя,

Сина обійми.

Мені дуже сподобався цей вірш. Автор доводить, що величні вчинки не забуваються і цінуються. Діти мають знати подвиги своїх батьків і намагатися не зраджувати їхніх переконань. Ліричний герой щиро вірить, що подвиги його батька вічно будуть жити не тільки в його серці, а й у народній пам’яті, у вічності.

Схожі публікації