Люди — прекрасні.

Земля — мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

В. Симоненко

Я дуже люблю своє місто і вважаю його найкращим у світі. Це й природно, адже я тут народився. Та й чи можна не любити своєї малої батьківщини, яка дала тобі життя, дала тобі перші твоє враження знайомства з рідною українською землею!

Пам’ятаю, як у дитинстві це місто здавалося мені якимось надзвичайним казковим королівством, якимось безмежним простором, осягнути який просто неможливо. Навіть похід на сусідню вулицю перетворювався на подорож у незнаний світ. А кожне дерево за вікном, особливо розлогі верби, перетворювалися на дивовижний ліс.

Поступово місто відкривалося мені у своїй чарівній красі. Спочатку я познайомився зі своєю вулицею, кожного ранку йдучи до школи й розглядаючи кожен будинок, кожне дерево. Здавалося, що все тут завжди залишатиметься незмінним, таким, яким відкрилося мені вперше. Та ось я став помічати, що поступово вулиця міняється. Тут з’явилася нова симпатична крамничка, куди приємно забігти після школи по морозиво, а ось і затишна перукарня, де тепер стрижеться вся наша родина. З часом міняється все. І це, можливо, сумно, але ж наша вуличка з кожним днем стає все красивішою. Вікна будинків оновлюються, балкончики перетворюються на маленькі альтанки, засаджені квітами, доріжки перед будинками всипані гравієм. Наша вулиця — це образ цілого міста, яке теж міняється з кожним днем.

Місто наше досить давнє. Спочатку воно виникло як невеличке селище, яке потім поступово перетворилося на маленьке містечко, що все росло й росло, поки не стало великим індустріальним містом, однак дуже затишним і зеленим.

Яким стане моє місто через двадцять років? Важко про це сказати зараз, адже кожного дня воно стає все кращим і красивішим. Та спробуємо помріяти…

Спочатку будемо мріяти про зиму в місті. Чому це так важливо? Якщо ви живете у великому місті, то, мабуть, знаєте, що зима в місті часто стає якоюсь сірою, бо на білий пухнастий сніг одразу випадає дим вихлопних газів, осідає кіптява. А мені хочеться, щоб у моєму місті зима була білою й пухнастою. Що ж треба для цього? Уявімо, що в місті зникли всі машини… Ні, це поганий варіант, краще вже нехай машини працюють на сонячних батареях, і сніг тепер лежить білосніжний усю зиму. Ось перша риса майбутнього міста моєї мрії.

Спробуємо також уявити, що всі мікрорайони з одноманітними сірими коробками багатоповерхових будинків перетворилися на витвори архітектурного мистецтва. І якщо нам не вдасться збудувати тут нові будівлі, то спробуємо хоча б розфарбувати їх у різні дивовижні кольори, намалювати квіти прямо на сірих панелях, засадити балкони квітами, доріжки всипати гравієм і жовтим піском, скрізь розбити клумби з різнокольоровими квітами. Ось вам і місто-сад.

А школи давайте віддамо під опіку дітям, нехай прикрасять їх так, як їм це подобається. Адже діти вміють мріяти, вміють бачити красу навколо себе. Тому вони зможуть перетворити школи на затишні оселі знань. І нехай скрізь будуть дитячі майданчики, щоб дітям не довелося гратися посеред вулиці, щоб вони стали веселішими та щасливішими.

Отже, я мрію, що через двадцять років наше місто перетвориться на затишне місце, де приємно буде жити кожному — і дорослим, і дітям.

Мені хочеться, щоб усі в місті мого майбутнього посміхалися, щоб усі були щасливими. А для щастя людині потрібні затишний дім, дружна родина й улюблена робота. Тому нехай в місті буде багато підприємств, але щоб кожне з них дбало обов’язково про збереження навколишнього середовища, про те, щоб не забруднювати природу, піклувалося про рослини й тварин. І тоді ми не будемо дихати пилом і ходити по забрудненій траві серед жовтої води річки, де навіть не можна купатися.

Моє місто — це моя мрія, моє майбутнє. І кожен із нас повинен докласти зусиль, щоб перетворити його на дійсність.

Схожі публікації