«Наталка Полтавка» стала першою в українській драматургії правдивою п’єсою з народного життя, в якій І. Котляревський яскраво показав типи народних характерів і за допомогою суто побутового конфлікту розкрив деякі соціальні відносини, образи чиновників, селян, бурлаків.

Образи п’єси надзвичайно колоритні і яскраві. Важко обрати серед них якийсь один — найколоритніший. Тому ми спробуємо коротко розглянути найголовніші образи твору, щоб виділити серед них найцікавіший.

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є, власне, уособленням народного жіночого ідеалу. Наталка ніжна й вірна в коханні, з повагою ставиться до старших, поважає свою матір, намагається полегшити її життя. У скрутну хвилину дівчина навіть погоджується на самопожертву заради блага матері. Усі інші персонажі характеризують дівчину тільки з найкращого боку. Так, про неї говорять: «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього. І вона спроможна домогтися свого, адже без коханого, Петра, не мислить подружнього щастя. Відсутні в дівчини й такі риси, як корисливість, неправдивість, зрадливість. Наталка Полтавка — справжній ідеал дівчини-українки, так майстерно зображений І. Котляревським.

Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву. Адже мати й дочка розуміють щастя по-різному. Для Наталки воно полягає в поєднанні з коханим чоловіком, подружньому щасті з Петром, у вірності своїй обіцянці вийти за нього. Але Горпина вважає, що щасливим може бути тільки матеріально забезпечене існування, тому й змушує дочку вийти то за дяка, то за підканцеляриста, а врешті за возного. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.

Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.

Крім позитивних образів, у п’єсі є й сатиричні, кумедні, які представляють ворожий селянам табір визискувачів. Возний, наприклад, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник. Спочатку цей комічний чоловік, наслідуючи старовинні романси, співає, що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак». І в таких піснях він показує себе як людина недолуга, скупа на почуття. Крім того, рівень освіти в нього не досить високий, і він намагається виглядати розумнішим, вживаючи в мовленні різні довгі й перекручені слова: «Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись? » Складається враження, що він ставиться до свого кохання й до дівчини, ніби до судової справи, яку так за звичаєм і розв’язує.

Возний — тип хабарника, який потерпає через те, що з кожним роком все складніше стає «викачувати» із селян гроші. Усі його інтереси дрібні й низькі: судові справи, визискування, начальство, позови тощо. Микола дає йому таку влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить».

Розмова возного з Петром про театр яскраво розкриває його невігластво, неосвіченість, яку він так старанно приховував.

Подібним чином зображується й виборний: «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже». Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.

Таким чином, якщо ми маємо обирати героя за його позитивними якостями, душевною красою, то, звичайно, зупинимо свій вибір на Наталці.

Схожі публікації