Літературна спадщина минулого, якою сьогодні по праву пишається український народ, багата й різноманітна. Вона представлена художніми творами Котляревського й Квітки-Основ’яненка, Шевченка й Марка Вовчка, Шашкевича й Франка, Лесі Українки і Грабовського, Панаса Мирного й Коцюбинського. Серед них посів своє місце і син буковинського краю, самобутній поет, прозаїк, драматург Юрій Федькович.

За чарівну силу поетичного слова, глибоку правдивість і справжню народність, за беззавітну любов до народу й жагучу ненависть до всіх його поневолювачів, за святу віру у велику долю, яка жде його народ, Іван Франко назвав Ю. Федьковича «буковинським соловієм, найбільшим поетом зеленої Буковини», «буковинським Кобзарем ».

Федькович справді був талановитим поетом і прозаїком, тематичні обрії творчості якого безмежно різноманітні. У ранніх його поезіях окремилось кілька тем, до яких поет потім не раз повертатиметься. Одна з них — «жовнірська» тема. Сумовитий настрій, навіяний розставанням з усім дорогим, тута за рідним краєм, мотив передсмертного прощання з матір’ю і смерті на полі бою домінують у поезіях « Нічліг », « Виправа в поле», «У Вероні», «Під Маджентов». І тематикою, і поетичною формою ці поезії, як і інші, дуже близькі до ліричних народних пісень, що забезпечило їм широку популярність.

У ранній поезії Ю. Федьковича розробляється також тема народного співця, зокрема, у віршах « На день добрий», «Оскресни, Боян!».

Соціально-викривальна спрямованість творчості поета посилюється й розвивається в його першій збірці «Поезії Йосифа Федьковича». У вірші цієї збірки «Пречиста діво, радуйся, Маріє!» виразно звучить богоборський мотив, оскільки автор вражений навколишнім горем, стражданням удів і сиріт.

Провідна тема збірки — трагічна доля солдата австрійської армії. Героєм Ю. Федьковича є сільський хлопець, насильно взятий до війська. У віршах збірки розкривається вся безвихідь життя молодого рекрута чи то на варті, чи в арешті, залишаючись на самоті, він віддається своїм тужливим думам, спогадам і мріям. Він читає невеселий лист від старенької матері і зважується на дезертирство, щоб хоч чимось допомогти їй, хоч би нарубати дров.

Трагізм становища рекрута в австрійській армії посилюється спогадами про рідний край, майстерно переданими у віршах «Вечір на Підгір’ю», «Сонні мари» . Згадує поет повсякчас і про історичне минуле України. У поезії «Україна» він висловлює свої патріотичні почуття, любов до рідної Буковини й України в цілому.

В інших творах яскраво постає тема визвольної боротьби українського народу. Зокрема, ми бачимо розвиток цієї теми у творі «Лук’ян Кобилиця».

Також важливою темою поетичних творів Ю. Федьковича була критика псевдодемократизму і псевдопатріотизму галицьких народовців, які навіть зважувалися фальсифікувати образ великого Шевченка. Це перш за все спостерігаємо в поминальних творах на честь Кобзаря.

Другу поетичну збірку поет написав, живучи в Коломиї, тому її прийнято називати коломийською. До перлин цієї збірки належать поема «Дезертир» та вірш «На могилі мого брата Михайла Дучака у Заставні».

Поему «Дезертир» І. Франко назвав «короною всієї поетичної творчості Федьковича». Крізь увесь твір проходить тема трагічної долі наймита-сироти, який став дезертиром, щоб врятувати свою родину від голодної смерті. Цей образ завершив собою попередні творчі шукання поета у відтворенні страшної правди австрійського панування на західноукраїнських землях.

Після цієї збірки поет надрукував у пресі кілька поезій, які означили новий період у його творчості. Серед поетичного доробку Федьковича цього періоду помітно виділяється цикл громадсько-політичної лірики «З окрушків». Своє слово викривача соціальної неправди, гноблення, поневолення поет спрямовує проти українського ліберального панства, проти місцевих панів «і таких, що небо на грейцарі розпродують». Поет висловлює віру в неминучість розправи народу з гнобителями.

Наступною була збірка «Дикі думи», яку поет вважав «поетичною автобіографією». Поділивши весь матеріал на шість тематичних циклів — «Недуг», «Ліпше», «Здоров», «У світ!», «Домів», «Підміров» — автор майстерно з’єднав їх наскрізною ліричною темою «диких» і «чорних» дум про щастя й долю рідного народу, про високе покликання народного співця. Поетично-філософськими роздумами про сутність життя, минуле і сучасне слов’янського народу сповнений ліричний герой циклу Марко. Поет глибоко розкриває його внутрішній світ. Він показує цього гуцульського легеня, співця, кобзаря людиною з напруженим духовним життям, багатою уявою, вразливими й глибокими почуттями.

Отже, ми бачимо, що, незважаючи не тематичне різноманіття, у поезії Ю. Федьковича можна визначити кілька провідних, домінуючих тем. Це, перш за все, «жовнірська» тематика, яка є найяскравішою в поетичній творчості митця, а також тематика громадсько-викривальна.

Мова поезій Ю. Федьковича — це мова простого буковинського народу, до якого він і звертає свій ніжний, гнівний і співчутливий голос. Тому популярність його творів була й залишається надзвичайною..

Юрій Федькович пройшов складний шлях поетичного розвитку. Бували на цьому шляху етапи творчого злету й спаду. Давалися взнаки суперечності світогляду поета, зумовлені обставинами суспільного й особистого життя, однак не це визначило провідну тенденцію поетичного розвитку буковинського співця. Високе звання народного поета Федькович завоював своїми поезіями «жовнірського циклу», суспільно-громадською лірикою, поемами «Дезертир», «Лук’ян Кобилиця», політично викривальною поезією останніх років.

Схожі публікації