Мабуть, у житті кожної людини колись настає такий момент, коли вона розуміє, яке швидкоплинне людське життя, усвідомлює, що прожитого часу не повернеш. І тоді багатьом здається, що треба щось змінити у своєму житті, переглянути свою життєву позицію, щоб кожен наступний день проходив краще за попередній, щоб щодня ввечері було таке відчуття, що день прожито, а не пережито. Коли я прочитала вірш Тараса Григоровича Шевченка, мені здалося, що він був написаний приблизно в такий момент життя великого митця. Можливо, я помиляюсь, але особисто мене ця поезія надихнула саме на такі думки, на якийсь філософський настрій. Уже перші рядки твору навіяли на мене якийсь смуток, нагадали, що життя в нас одне, і кожен день у ньому єдиний і неповторний:

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя…

А далі ще сумніше, бо в наступних рядках ідеться про те, що людина з кожним днем, з кожним роком свого життя стає більш байдужою, пасивною:

… гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить…

У своєму вірші Тарас Шевченко порушує складну тему людської пасивності, збайдужіння до всього. Він звертається до Бога з проханням дати йому хоч якоїсь долі: «Коли доброї жаль, Боже, то дай злої, злої!». Так, для письменника зла доля буде кращою за пасивне життя. Адже набагато страшніше жити так, коли не хочеться ні плакати, ні сміятися, жити без емоцій, коли все навкруги — байдуже. Звісно людей краще любити, ніж проклинати, але навіть прокльони — це життя серця, бо свідчать про те, що серце не «завмерло», що людина не перетворилася на «гнилу колоду» і не спить на ходу. Поета жахає неволя, але ще більше — байдужість і бездіяльність на волі:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Поезія Тараса Шевченка «Минають дні, минають ночі…» запала в моє серце, вона нагадала мені, що жити треба так, щоб кожен день не минав безслідно, щоб життя було яскравим і цікавим, наповненим цікавими справами, зустрічами з гарними людьми, щоб людина могла залишити по собі якийсь слід.

Схожі публікації