Творчість Некрасова охоплює сорокові — сімдесяті роки позаминулого століття. Воно зложилося, зміцніло й одержало широке визнання в другий, революційно — демократичний, період визвольного руху в Росії. У ньому виразилися ідеї селянської демократії

Роки суспільного підйому, що охопив російське суспільство після Кримської війни, змінилися часом політичної реакції й занепаду. Царська реформа 1861 року не дала народу справжнього звільнення. Революційно — демократичний рух 60 — х років не привело до революції, було подавлено. У цих важких умовах Некрасов залишався незмінно вірний передовим ідеям, завітам однодумців і вчителів — Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова. Більше тридцяти років очолював він російську революційно — демократичну журналістику, будучи редактором «Сучасника», а потім «Вітчизняних записок».

Доля народу, його побут, його потреби й сподівання, доля революційної інтелігенції, борців за народне щастя були центральними, найважливішими темами некрасовской поезії

Я покликаний був оспівати твої страданья,

Терпеньем вражаючий народ,

И кинути хоч єдиний промінь сознанья

На шлях, яким бог тебе веде, —

Говорив про себе поет. Такі твори Некрасова, як «Міркування в парадного під’їзду», «Калістрат», «Учорашній день, години в шостому» і особливо поема «Кому на Русі жити добре», містили чудові, глибоко реалістичні картини народного життя, порушували питання про самосвідомість російського селянина, готовності його кборьбе.

Не тільки важке положення народу, але і його могутність, невичерпні багатства його душі надихали ліру Некрасова. Віра у велике майбутнє російського народу, батьківщини, вітчизни не залишала поета й у самі важкі дні

Можна із упевненістю сказати, що жоден великий росіянин письменник не мав такого важкого життєвого шляху, по якому пройшов молодий Некрасов у свої перші петербурзькі роки; мабуть, навіть Горький не побував на такому «дні». Він виявився без єдиної точки опори; без місця, іноді просто без пристановища й, звичайно, без грошей

Наприкінці 1838 — початку 1839 року в різних журналах було надруковано шість віршів Некрасова, які ввійшли в його перший віршований збірник «Мрії й звуки».

Мріям про закінчення університету не призначено було збутися. На факультет східних мов надійти не вдається, на юридичний також. Справа обмежується вільним слуханням лекцій на філософському факультеті. Перебиваючись випадковими літературними заробітками, поет буквально злидарює. «Рівне три роки, — розповідав він пізніше, — я почував себе постійно, щодня голодним».

В 1845 році Некрасов прочитав Бєлінському вірш «У дорозі», і той викликнув: «Так чи знаєте ви, що ви — поет, і поет щирий?!». Це був вірш воістину новаторське. Мир народного життя став у його суті, у його оголеності

У Некрасові історія знайшла унікальний у своєму роді тип. У ньому з’єдналися, здавалося б, непоєднувані якості. Великий вплив на формування національної самосвідомості Некрасова зробила Кримська війна 1853 — 1856 — х років. Поет створює вірш «Слухаючи жахам війни» — неперевершений по узагальнюючій силі образ материнського горя

1856 — е роки — час важкої хвороби Некрасова. Сам поет уважав її смертельної, що обумовило написання «Останні елегії» — спроби підведення підсумків, прощання сжизнью.

В 1856 році Некрасов їде лікуватися за кордон (в Італію, Францію). Європейські враження не залишають сліду в його творчості — удалині від батьківщини поет створює поему про росіян засланих «Нещасні». Некрасов ледве не першим у Російській літературі вийшов до майже завжди в Росії актуальній проблемі — долі репресованих

Кризовий період у житті Некрасова (хвороба, смерть сина, війна й пов’язані з нею переживання) розв’язався остаточним становленням його як поета народного, національного й — релігійного. Вірша із циклу «Тиша», може бути, самі релігійні вірші в росіянці поезії

В 1855 році Некрасов уперше починає писати поеми: «В. Г. Бєлінський» і «Сашко» співвідносяться як поема вмирання й поема відродження. 14 жовтня 1856 року вийшов збірник «Вірша Н. А. Некрасова». Розкидані протягом багатьох років по сторінках журналів і нарешті зібрані разом вірші нескінченно підсилили один одного й зробили ефект «величезного й нечуваного успіху… цього не бувало із часів Пушкіна», як відзначав И. С. Тургенєв

1860 — 1861 роки — переломні для Росії. Готувалася реформа скасування кріпосного права, і в Некрасова з’являються вірші про народ, «про волю», «про волю». Як ніколи колись, нове відчуття Батьківщини — Матері в її цілому в поета сполучилося з новим відчуттям людини з народу — особистості, селянина — друга, приятеля. Одному з таких друзів, костромському селянинові Гаврилу Яковичу Захарову, присвячена написана в той час поема «Коробейники», що ознаменував новий етап у творчості поета

«Отут, — писав А. Григор’єв, — є в поета така сила народного змісту й народного складу… Однієї цієї поеми було б досить для того, щоб переконати кожного, наскільки Некрасов поет ґрунту, поет народний, тобто наскільки поезія його органічно пов’язана з життям».

Поема, народна по походженню, пов’язана з народним життям і по своєму поетичному ладі нагадує народну пісню. В 1863 році Некрасов пише поему «Мороз, Червоний Ніс». Це епопея про людський, народний героїзм, виявленому в єдності й протистоянні із природою. Розповідь заснована на глибокому, детальному знанні селянського побуту. У центрі поеми — жінка у всіх її іпостасях: «баба», «гарна й потужна слов’янка», «матка» і, нарешті, — «жінка російської землі». Поет живописует національний тип, тому життя в поемі так значима, а смерть здобуває значення справжньої трагедії

«Публічним покаянням» Некрасова став вірш «Невідомому другові»:

За краплю крові, загальну з народом,

Прости мене, про батьківщина! Прости!

В 60 — е роки Некрасов пише багато віршів про народ: «Орина, мати солдатська», «Зелений шум», «Катерина», «Молоді», «Гімн» («Господь! Твори добро народу!..»). Він бачив у народі не тільки бідність, убогість, злиденність, але й міць, силу, красу. Може бути, більш ніж коли — або виплеснулося згустком усе, що про народ поетом думалося, в «Залізниці». Ідея народу втілена в розвитку образів, сюжету, у сплетенні вигадливих комбінацій. Сон завершується високим пафосом, ява — іронією, і все об’єдналося в трагічному відчутті — багато в чому саме такий підсумок добутку

В 1877 році вийшла книга «Останні пісні» — останнє прижиттєве видання смертельно хворого поета. Сила страждань, здавалося, тільки збільшувала тут силу творчості, і власні борошна лише загострювали сприйняття й переживання борошна загальносвітовий

Узимку 1866 року в «Сучаснику» був надрукований пролог поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре». Із самого початку відчуємо особливий, майже билинний тон

Оповідання, його пісенність. І вирішують герої віковічний для народного життя питання про правду й кривду, про гору й щастя. Некрасов сказав якось, що свою поему він збирав двадцять років «по слівцю». Слово поета стало словом самого народу, підкріпленим всієї його силоміць.

Писалася поема починаючи з 1863 року й до самої смерті. Поет розповідав журналістові П. Березовському: «Я задумав викласти у зв’язній розповіді все, що я знаю про народ, усе, що мені довелося услыхать із його вуст, і я затіяв «Кому на Русі жити добре». Це буде епопея сучасного селянського життя

Поема «Кому на Русі жити добре» — добуток величезного масштабу. Її з повною підставою можна назвати «енциклопедією селянського життя». Поет поставив перед собою завдання розповісти про важке положення селянства, що і після скасування кріпосного права залишилося таким же безправним і пригнобленим. Разом з тим Некрасов вирішив показати, що народ не зломлений, що в ньому росте усвідомлення своєї сили й моці

Серед безлічі персонажів поеми Некрасов виділяє в першу чергу селян, які вступають у відкриту боротьбу проти своїх гнобителів. Такий, наприклад, Савелій, богатир святорусский, людина мужній і безстрашний. Його не зломили ні каторга, ні посилання

Але головне завдання Некрасова полягало в тім, щоб показати, як поступово пробуджується народ від віковий спячки, як у його середовищі все частіше й частіше починають лунати голосу, що свідчать про невдоволення селян своїм положенням. Так, мова Якима Нагого звучить як обвинувальний акт проти існуючого правопорядку. У його вуста Некрасов вкладає знаменні слова, у яких уже чується самосвідомість, що прокинулася:

Працюєш один,

А ледве робота кінчена,

Дивишся, коштують три пайовики:

Бог, цар і пан!

Найбільше чітко й виразно віра в незламність народу й у кінцеве торжество його перемоги над злом і насильством пролунала в мовах Гриши Добросклонова, одного із самих чарівних і привабливих образів поеми, що мріє про те, щоб його землякам і кожному селянинові «жилося привільно — весело на всій святій Русі…».

У характері Гриши Добросклонова Некрасов малює типові риси представників передової демократичної молоді 1870 — х років, що вступили у відкриту боротьбу із самодержавством. Малюючи образ Гриши, Некрасов свідомо додав йому певна подібність із Добролюбовым. Їх багато чого ріднить: походження, утворення, важка, напівголодна юність, ненависть до гнобителів і бажання присвятити своє життя боротьбі за народне щастя. Гриша бачить багато недоліків, характерні для селянського середовища: затурканість, темряву, користолюбство. Разом з тим він вірить у те, що йде в минуле «неуцтва морок, і «ядушливий сон непробудний», що

Сбирается із силами російський народ

И вчиться бути громадянином

Образу Гриши Добросклонова Некрасов віддав свої самі заповітні й таємні думки про російський народ і про його майбутнє. Вони чутні в «нових піснях», «добрих піснях », які складає Гриша, і насамперед у пісні «Русь», де перед нами встає не тільки «убога» і «неспроможна», але й «рясна» і «могутня» «матінка Русь», готова піднятися й розтрощити віковий гніт:

Рать піднімається Незлічима!

Сила в ній позначиться Незламна!

Поема «Кому на Русі жити добре» — один із самих зроблених добутків у всій російській Літературі. Некрасову вдалося домогтися гармонічного злиття фор —

Ми й змісту. Розповідаючи про народне життя, прагнучи зробити свій добуток доступній і зрозумілій широкій читацькій масам, Некрасов використовував всі багатства усної народної творчості й живої розмовної мови. У поемі ми зустрічаємо безліч образів, почерпнутих поетом з народних казок і билин, у ній чітко чутні відгомони народних пісень, голосінь. Некрасов сміло вводить у свій добуток прислів’я, приказки, загадки. І все це злито в єдине ціле, підлегло єдиному задуму

У результаті Некрасову вдалося створити дивну по своїй цілісності й органічності поему, рівної якої немає не тільки в російській літературі, але й вмировой.

Не випадково так захоплювався творчістю Некрасова В. Г. Бєлінський, називається його «щирим поетом», а Н. Г. Чернышевкий — «геніальним і благороднейшим із всіх російських поетів». Традиції Некрасова — лірика й епічного поета — велика школа художньої майстерності. І як завіт звучать слова поета:

Сіяйте розумне, добре, вічне,

Сіяйте, спасибі вам скаже серцеве Росіянин народ

Схожі публікації