Яким страшним лихом прокотилася по нашій землі Велика Вітчизняна війна! Скільки горя принесла, скільки страждань! Але серед того пекла, що розвернула війна, серед сліз і крові, смертей і каліцтва люди залишалися людьми. Спостерігаючи щодня жахи війни, вони ще більше прагнули миру і спокою, а тому щиро допомагали один одному, підтримували у важку хвилину, не втрачали найкращих людських якостей.

З перших до останніх днів Великої Вітчизняної війни український поет Андрій Малишко був на фронті.

Він бачив усі жахи війни, але серед них він зумів розгледіти і високі поривання звичайних людей, які теж були свого роду подвигом. Вже після війни поет написав чудову поему «Прометей», у якій розкрив духовну красу рідного народу, моральну велич простих людей.

У цій поемі автор уособив рідний народ у кількох образах, насамперед в образі безіменного хлопчика, що знайшов розвідника на березі річки, і його матері, яка виходила пораненого. Доповнюють образ українського народу і односельці хлопця.

Велич і духовну красу рідного народу Андрій Малишко розкриває через ставлення людей до невідомого солдата. Вражає ставлення до пораненого матері хлопчика. Вона прийняла солдата як рідного сина, адже він — воїн, захисник рідної землі, а отже, захисник її сина. Мати-українка доглядала пораненого як власного сина, і навіть солдат відчув це:

Мене доглянула в утомі,

Неначе син для неї я…

…в’язала рану на плечі,

Поїла чаєм, з вишні соком,

А одвернувшись, ненароком,

Тихенько плакала вночі.

Вражає одностайність, згуртованість селян під час допиту. Усі — від старих згорблених дідів до маленького дівчати — клянуться в тому, що солдат їхній, з їхнього села. Вони ладні піти на тяжкі випробування, аби тільки не видати ворогам своєї рідної людини. Дійсно рідної. Адже кожна мати, чий син воював десь далеко, захищаючи Батьківщину, бачила в цьому юнакові свого сина, у ньому бачили брата, товариша, коханого і просто людину.

У своїй поемі Андрій Малишко створив узагальнений образ українського народу, розкрив перед читачем його духовну красу, велич, людяність. Залишивши своїх героїв без імен, автор підкреслив, що і образи узагальнені, що так би вчинили всі українські люди.

Схожі публікації