У світі поезії ім’я Тютчева — «найбільший лірик на землі». Про це свідчить зростаючий рік у рік інтерес до нього й у нас, на батьківщині поета, і увага, що підсилилася, до нього за рубежем

Поетичною школою Тютчева був росіянин і західноєвропейський романтизм, И не тільки поетичної, але й філософської, тому що Тютчев — найбільший представник російської філософської лірики

Тютчева прийнято називати співаком природи. Автор «Весняної грози» і «Весняних вод» був найтоншим майстром віршованих пейзажів. Але в його натхненних віршах, що оспівує картини і явища природи, немає бездумного милування. Природа викликає звичайно в поета міркування про загадки світобудови, про віковічні питання людського буття. Для нього природа — така ж одушевлене, «розумне» істота, як і людина

У ній є душу, у ній є воля,

У вий їсти любов, у ній є мова

Нерідке подання про рівність явищ зовнішнього миру й миру внутрішнього він підкреслює самою композицією вірша:

Потік згустився й тьмяніє,

И ховається під твердим льодом,

И гасне колір, і звук німіє

В оцепененье крижаному, —

Лише життя безсмертну ключа

Скувати всесильний хлад не може

Вона все ллється — і, дзюрчачи,

Молчанье мертве тривожить

Гармонія виявляється в природі навіть в «стихійних суперечках». Слідом за бурами й грозами незмінно наступає «заспокоєння», осяяне сонячним сяйвом і осінене веселкою. Бура й грози потрясають і внутрішнє життя людини, збагачуючи її різноманіттям почуттів, але частіше залишаючи після себе біль втрати й щиросердечну спустошеність

Поет превосходно вмів передавати у своїх віршах життя природи в її вічній зміні явищ:

Лазур небесна сміється,

Схожі публікації