Багато разів, слухаючи ту чи іншу музику, у своїй уяві я малювала картини, складала свого роду твір-опис музики, котру я слухаю. А ось коли я читала оповідання Панаса Мирного «Морозенко», усе було навпаки, тому що, читаючи текст, я наче чула музику, прекрасну музику зими, змальованої автором у творі.

Незважаючи на всю трагічність оповідання, Панасу Мирному вдалося на деякий час відволікти увагу читача, намалювавши дивовижну картину зимового лісу вночі.

Коли знесилений Пилипко, ледве живий від холоду, виходить на галявину, він насправді чує музику та бачить фантастичних лісових істот. Він починає марити і в останні миті свого життя чує легку, прозору, крижану зимову симфонію. Музичними інструментами в ній є дерева, кущі, присипані снігом, вітер, зірки — усе, що оточувало хлопчика в лісі. Пилипко слухав музику до останнього подиху, і, мабуть, та мелодія буде лунати поряд з ним і на тому світі.

Ось так, за допомогою слів, Панасу Мирному вдалося написати прекрасну зимову симфонію, яку почує кожна людина, котра буде читати оповідання «Морозенко».

Схожі публікації