Сонцепоклонником називав себе відомий український письменник Михайло Коцюбинський, сонцепоклонником, адже жив і творив під благословенням сонця і «зеленої землі», бо ніщо так не любив, як їх і матінку-природу. Він був природженим художником, а тому міг бачити те, про що інші й не здогадувалися, він міг побачити красу там, куди інші і не дивилися, він носив у душі сонце, «яким обертав дрібні дощові краплі в веселку, витягав з чорної землі на світ Божий квіти і перетворював на золото чорні закутки мороку». Він любив природу і мав її у своєму серці, змальовував, виліплював її майже в кожному своєму творі.

Краса природи — найчарівніша і наймогутніша сила, а світ природи має таку владу над людиною, як ніщо інше. Він наділяє силою і здоров’ям, дарує мрії і надії, натхнення, підносить душу людини. Світ природи надзвичайно багатий і різний, він багатий на кольори та звуки, він може бути понурим і суворим, лагідним і грайливим, але завжди залишається величним. У своїх творах Михайло Коцюбинський створив прекрасні пейзажні картини, змалював природу в найрізноманітніших її проявах.

В акварелі «На камені» Михайло Коцюбинський виявив надзвичайну майстерність пейзажиста. У цьому творі вражають мальовничі картини моря, то бурхливого, скаженого, каламутного, то спокійного і лагідного, а також замальовки сірих, величних у своїй нездоланності гір.

Але в більшості творів Коцюбинського змальовано інші пейзажі: ліси, лани, родючі поля… Яскраво й дуже барвисто письменник малює нам щедру, розкішну землю, убрану квітками, оперезану лісами. Це земля його мрій. Він закохує в неї своїх персонажів, як закоханий у неї сам, він лине до неї. Так землю малює Коцюбинський в новелі «Intermezzo». Тонкий знавець природи, її художник, він милується «соболиною шерстю ячменів», «шовком колосистої хвилі срібноволосого вівса», «блакитною річкою льону», «хвилястими хребтами пшениці», «білою піною гречки». З насолодою цілими днями ліричний герой слухає небесні співи птахів, спостерігає, як жайворонки «кидають з неба на поле свою свердлячу пісню ».

Але природа у Коцюбинського це не лише пейзажні малюнки, це жива істота, яка все відчуває, яка може змінювати свої настрої, має власні вподобання. У творах письменника природа є одним з головних образів, який впливає на розвиток подій. І якщо в новелі «Intermezzo» природа виліковує ліричного героя, відроджує в його душі найпрекрасніші почуття, будить у ньому приховані можливості, викликає насолоду від життя, то в повісті «Fata morgana» ми бачимо, що вона може бути немічною, самотньою, обділеною, коли не відчуває постійної турботи, уваги, ласки, ніжної любові до себе з боку людей.

У повісті «Тіні забутих предків» природа виступає виразником настроїв головних героїв — Івана і Марічки, які, у свою чергу, чують музику гір, дерев, лісових сил. Для них природа — це вагома частина їх самих. У Коцюбинського природа і люди, як правило, перебувають у гармонійних стосунках, люди, віддаючи природі свою силу, енергію думок, почуттів, отримують від неї незрівнянно більше: бажання жити.

Недаремно Михайло Коцюбинський називав себе сонцепоклонником. Тільки людина, що преклоняється перед природою, могла відтворити у своїх творах такі прекрасні пейзажні малюнки, приділити таку увагу відношенням природи і людини, створити такі чудові її образи.

Схожі публікації