Андрій Бабичев підібрав п’яного Кавалерова, що валялося біля пивний, з якої його викинули після сварки. Він пошкодував його й дав на час притулок у своїй квартирі, поки відсутній його вихованець і друг, представник «нового покоління», восемналцатилетний студент і футболіст Володя Макаров. Два тижні живе в Бабичева Кавалеров, але замість подяки випробовує до свого благодійника болісну заздрість. Він нехтує його, уважає нижче себе й називає ковбасником. Адже він, Кавалеров, має образне бачення, чи ледве не поетичним дарунком, що використовує для твору естрадних монологів і куплетів про фінінспектора, совбарышнях, непманах і аліментах

Він заздрить успіху Бабичева, його здоров’ю й енергії, знаменитості й розмаху. Кавалерову хочеться піймати його на чомусь, виявити слабку сторону, знайти пролом у цьому моноліті. Болісно самолюбний, він почуває себе приниженим своєї приживальчеством і бабичевской жалістю. Він ревнує до незнайомому йому Володі Макарову, чия фотографія стоїть на столі в Бабичева. Кавалерову двадцять сім років. Він мріє про власну славу

Він хоче більшої уваги, тоді як, за його словами, «у нашій країні дороги слави загороджені шлагбаумами». Він хотів би народитися в маленькому французькому містечку, поставити перед собою яку — небудь високу мету, одного чудового дня піти з містечка й у столиці, фанатично працюючи, домогтися її. У країні ж, де від людини потрібно тверезий реалістичний підхід, його підмиває раптом взяти та й створити що — небудь безглузде, зробити яке — небудь геніальне бешкетництво й сказати потім: «Так, от ви так, а я так». Кавалерів почуває, що життя його переломилася, що він уже не буде ні гарним, ні знаменитим. Навіть надзвичайної любові, про яку він мріяв все життя, теж не буде

З тугою й жахом згадує він про кімнату в сорокапятилетней удови Анечки Прокопович, жирної й пухкої. Він сприймає вдову як символ своєї чоловічої приниженості. Він чує її жіночий заклик, але це будить у ньому тільки лють («Я не пари тобі, гадина!

»). Кавалерів, такий тонк і ніжний, змушений бути «блазнем» при Бабичеві. Він носить по зазначених адресах виготовлену за технологією Бабичева ковбасу, «яка не прованивается в один день», і всі поздоровляють її творця. Кавалерів же гордо відмовляється від її врочистого поїдання

Його розбирає злість, тому що в тім новому світі, що будує комуніст Бабичев, слава «спалахує тому, що з рук ковбасника вийшла ковбаса нового сорту». Він почуває, що цей новий, споруджуваний мир є головний, торжествуючий. І він, Кавалеров, у відмінність Бабичева, чужий на цьому святі життя. Йому постійно нагадують про це, те не пустивши на літне поле аеродрому, де повинен відбутися відліт радянського аероплана нової конструкції, то на будівництві ще одного дітища Бабичева — «Четвертака», удома — гіганта, майбутньої найбільшої їдальні, найбільшої кухні, де обід буде коштувати всього четвертак

Змучений заздрістю, Кавалеров пише Бабичеву лист, де зізнається у своїй ненависті до нього й називає тупим сановником з панськими похилостями. Він заявляє, що стає на сторону брата Бабичева — Івана, якого один раз бачив у дворі будинку, коли той загрожував Андрію погубити його за допомогою своєї машини «Офелии». Андрій Бабичев тоді сказав, що його брат Іван — «ледар, шкідлива, заразлива людина», якого «треба розстріляти».

Трохи пізніше Кавалеров випадково виявляється свідком того, як ця товста людина в казанку й з подушкою в руках просить дівчину по ім’ю Валячи повернутися до нього. Валячи, дочка Івана Бабичева, стає предметом його романтичних устремлінь. Кавалерів повідомляє Бабичеву війну — «…

за ніжність, за пафос, за особистість, за імена, що хвилюють, як ім’я «Офелия», за все, що придушуєте ви, чудова людина». Саме в той момент, коли Кавалеров, маючи намір остаточно покинути будинок Бабичева, збирає свої пожитки, вертається студент і футболіст Володя Макаров. Розгублений і Кавалеров, що ревнує, намагається оббрехати перед ним Бабичева, але Макаров не реагує, а спокійно займає своє місце на так полюбились Кавалерову дивані. Лист Кавалеров не зважується залишити, але потім раптом виявляє, що помилково захопив чуже, а його так і залишилося лежати на столі. Він вотчаянии.

Снову вертається він до Бабичева, йому хочеться впасти в ноги благодійникові й, покаявшись, благати про прощення. Але замість цього він тільки уражає, а побачивши появившуюся зі спальні Валю, і зовсім упадає в транс — знову починає обмовляти й зрештою виявляється вигнаним за двері. «Усе кінчено, — говорить він. — Тепер я вб’ю вас, товариш Бабичев». Із цього моменту Кавалеров у сполучнику з «сучасним чарівником» Іваном Бабичевим, учителем і утішником

Він слухає його сповідь, з якої довідається про неабиякі винахідницькі здатності Івана, з дитинства удивлявшего навколишніх і получившего прізвисько Механік. Після Політехнічного інституту той якийсь час працював інженером, але цей етап у минулому, тепер же він валандається по пивним, за плату малює портрети з бажаючих, складає експромти й т.п. Але головне — проповідує. Він пропонує організувати «змову почуттів» на противагу бездушній ері соціалізму, що заперечує цінності століття минулого: жалість, ніжність, гордість, ревнощі, честь, борг, любов… Він скликає тих, хто ще не звільнився від людських почуттів, нехай навіть і не самих піднесених, хто не став машиною

Він хоче влаштувати «останній парад цих почуттів». Він палає ненавистю до Володі Макарову й братові Андрію, що відняли в нього дочку Валю. Іван говорить братові, що той любить Володю не тому, що Володя — нова людина, а тому, що сам Андрій, як простий обиватель, має потребу в сім’ї й сині, в отеческих почуттях

В особі Кавалерова Іван знаходить свого прихильника. «Чарівник» має намір показати Кавалерову свою гордість — машину за назвою «Офелия», універсальний апарат, у якому сконцентровані сотні різних функцій. За його словами, вона може підривати гори, літати, піднімати ваги, заміняти дитячу коляску, бути далекобійним знаряддям. Вона вміє робити всі, але Іван заборонив їй. Вирішивши помститися за свою епоху, він розбестив машину

Він, за його словами, наділив її пошлейшими людськими почуттями й тим самим знеславив неї. Тому він і дав їй ім’я Офелии — дівчини, що зійшла з розуму від любові й розпачу. Його машина, що могла б ощасливити нове століття, — «сліпуча дуляя, що умираюче століття покаже рождающет». Кавалерову чудиться, що Іван дійсно розмовляє з кимсь крізь щілинку в заборі, і відразу з жахом чує пронизливий свист. Із шепотом, що задихається: «Я боюся її!» — Іван спрямовується ладь від забору, і вони разом рятуються втечею

Кавалеров соромиться своєї малодушності, він бачив лише хлопчика, що свистів у два пальці. Він сумнівається в існуванні машини й дорікає Івана. Між ними відбувається незлагода, але потім Кавалеров здається

Іван розповідає йому казку про зустріч двох братів: він, Іван, насилає свою грізну машину на споруджуваний «Четвертак», і та руйнує його, а повалений брат приползает до нього. Незабаром Кавалеров є присутнім на футбольному матчі, у якому бере участь Володя. Він ревниво стежить за Володею, за Валей, за Андрієм Бабичевим, оточеними, як йому здається, загальною увагою. Він уражений, що самого його не зауважують, не довідаються, і принадність Вали терзає його своєю неприступністю. Уночі Кавалеров вертається додому п’яним і виявляється в постелі своєї господарки Анечки Прокопович

Щаслива Анечка порівнює його зі своїм покійним чоловіком, що приводить Кавалерова в лють. Він б’є Анечку, але й це тільки захоплює її. Він занедужує, удова доглядає за ним. Кавалерову сниться сон, у якому він бачить «Четвертак», щасливу Валю разом з Володею й відразу з жахом зауважує Офелию, що наздоганяє Івана Бабичева й приколює до стіни голкою, а потім переслідує самого Кавалерова. Видужавши, Кавалеров біжить від удови. Чарівний ранок наповнює його надією, що от зараз він зможе порвати зі своїм колишнім потворним життям

Він розуміє, що жив занадто легко й самовпевнений, занадто високого був про себе думки. Він ночує на бульварі, але потім знову вертається, твердо вирішивши поставити вдову «на місце». Удома він застає сидячого на ліжку Анечки й по — хазяйськи розпиває вино Івана. У відповідь на здивоване питання Кавалерова: «Що це значить?

» — той пропонує йому випити за байдужість як «краще зі станів людського розуму» і повідомляє «приємне»: «…сьогодні, Кавалеров, ваша черга спати з Анечкой. Ура!»

Схожі публікації