Короткий зміст роману

Євгенія Гранді — дочка Фелікса Гранді. Г. — велика й щільна дівчина, з округлою особою й сірими променистими очами, прекрасна величною красою й уродженою шляхетністю. До приїзду в Сомюр паризького кузена Шарля Гранді, столичного франта, Е. не замислюється ні про своє положення, ні про характер свого батька. Поява Шарля, у який Е. відразу закохується, будить у ній безліч нових думок і відчуттів: вона усвідомлює вбогість батьківського будинку, догадується про те, що їй варто приховувати від батька своя любов

Вона починає судити батька за скнарість і почувати себе змушено в його присутності. Уперше в її серце зіштовхуються добро й зло, уперше вона робить учинок, якого соромиться: поки кузен Шарль спить, вона читає його листа до коханки й друга. Любов змушує її наважитися на бунт, на пряму непокору батькові: вона віддає в борг кузенові, що зубожів через банкрутство його батька, свої стародавні золоті монети, а коли старий Гранді хоче глянути на них, відмовляється пояснити причину їхнього зникнення. Е. — дочка свого батька, і її пристрасть — любов до Шарлю — так само могутня, як пристрасть папаши Гранді — любов кзолоту.

Повісивши у своїй кімнаті карту півкуль, Е. подумки стежить за кузеном, що виїхав в Ост — Індію збивати стан, вона черпає щастя в спогадах про єдиний поцілунок, яким вона обмінялася із Шарлем, і ці спогади допомагають їй спокійно переносити гнів батька, що посадив її на хліб і воду. Трагедія Е. — у безплідності її життя. Ставши після смерті матері й батька власницею незліченних багатств, Е. продовжує жити в тім же незатишному холодному будинку; вона управляє своїми володіннями так, як їй заповів батько, і навіть переймає деякі його слівця, наприклад манеру говорити: «Подивимося», коли не хочеться давати прямій відповідь

Багато наречених мріють взяти за себе наречену — миллионщицу, але вона чекає Шарля, Шарль же, що розбагатів за рахунок торгівлі рабами й огрубілою душею, жениться на некрасивій аристократці, тому що, на відміну від сомюрцев, не догадується про те, як багата його кузина. Е. виходить заміж за голову сомюрского суду першої інстанції Крюшо де Бонфона, попередньо взявши з його обіцянка, що шлюб залишиться фіктивним. Овдовівши, вона залишається колишньою старою дівою, у якій святість і шляхетність страждання сполучаються із дріб’язковими провінційними звичками

Фелікс Гранді — батько Євгенії Гранді. Г. — сомюрский бондар, що розбагатів під час революції 1789 — 1794 р., коли йому вдалося скупити за безцінь кращі в окрузі ферми й виноградники. Багатство допомогло йому перетворитися з «папаши Гранді», як іменували його жителі Сомюра, в «пана Гранді» і навіть стати мером рідного міста. Г. — кремезний, щільний чоловік із круглою, сокирною, рябою особою, зі спокійним, хижим вираженням очей, «яке народ приписує василіскові»; особа його видає «небезпечну хитрість, холодну чесність і егоїзм». Пристрасть, що безроздільно володіє Г., — скнарість; заради грошей Г. готовий на все; у комерції він «походив на тигра»: він підстерігав видобуток, потім «роззявляв упасти свого гаманця, проковтував чергову частку екю й спокійно укладався, як змія, що переварює їжу; все це проробляв він безпристрасно, холодно, методично».

Своїх рідних — дружину і єдину дочку — Г. тримає в чорному тілі, деспотично диктує їм правила життя у своєму будинку; чим старше він стає, тим сильніше робиться його скнарість; всі його почуття зосереджуються на золоті; для нього щастя — володіти золотом, перераховувати по ночах золоті монети. Тому, довідавшись, що Євгенія віддала своє золото кузенові Шарлю, Г. саджає дочку на хліб і воду. Від прикрості мати Євгенії, дружина Г., занедужує й умирає. Г. засмучений втратою дружини, але по — справжньому потрясає його інше: після смерті г — жи Гранді Євгенія, її спадкоємиця, може зажадати розділу майна, і тоді він, Г., втратиться частини стану. У вісімдесят два роки Г. розбиває параліч, але він продовжує спостерігати за тим, як дочка одержує платежі від орендарів, а увесь свій час проводить у кріслі біля дверей у маленький кабінет, де зберігається його золото; поки в нього вистачає сил відкрити ока, воно тривожиться про свої луїдори й вимагає, щоб дочка розкладала їх перед ним на столі. Грошам присвячені і його останні слова, звернені до дочки: «Бережи золото, бережи! Ти даси мені звіт на тім світлі!»

Нанетта — Громадина — служниця в будинку папаши Гранді. Н. — «істота жіновий статі, складена як Геркулес, що твердо коштує на ногах, як шістдесятирічний дуб на коріннях своїх, істота із широкими стегнами й квадратною спиною, з руками ломового візника й чесністю непохитної, як її недоторкана цнотливість». Н. куховарить, стирає, забирає в будинку Гранді й сліпо кориться своєму хазяїнові, якому служить із двадцяти двох років, вона — втілена вірність, не тільки служниця, але й член родини. Після смерті старого хазяїна вона одержує від Євгенії Гранді довічну пенсію й, ставши багатою нареченою, у п’ятдесят дев’ять років виходить заміж за головного доглядача земель Гранді

Схожі публікації