Щодня діти грали в прекрасному саду Велетня, але коли той повернувся з гостей, де пробув 7 років, то вигнав зі своїх володінь всіх дітей, побудував забір і повісив табличку «Стороннім вхід заборонений». Діти не знайшли іншого місця для ігор, зі смутком згадували сад. Прийшла весна, і тільки в саду Велетня бушувала зима — адже дітей не було, і птахам комусь було співати свої пісні. Навіть осінь обійшла сад стороною.

Якось ранком Велетень почув прекрасну музику — це співала коноплянка. Виглянувши у вікно, він побачив, що діти пролізли через діру у ветхому заборі й розсілися на гілках дерев, які відразу розцвіли. Тільки в куточку, де маленький хлопчик не міг залізти наверх, була зима. Побачив Велетня, діти втекли — і в сад знову прийшла зима. Тільки маленький хлопчик не помітив грізного хазяїна. Велетень підсадив хлопчика на гілку, а той обійняв і поцілував його.

Велетень розніс у друзки забір і віддав сад дітям, і навіть сам грав з ними. Коли діти прийшли побажати спокійної ночі, хлопчика з ними не було, і Велетень засумував. Хлопчик не з’являвся більше, і Велетень зовсім занудьгував. Один раз зимовим ранком уже зовсім старий Велетень побачив, що дерево в куті саду покрилося прекрасними білими квітами, а під деревом стояв той самий хлопчик, але на руках і ногах його зяяли рани. Гігант у гніві запитав, хто це зробив, але хлопчик відповів, що «це рани Любові» і сказав, що для Велетня відкритий Його сад.

Коли діти прийшли в сад, вони побачили лежачого під деревом Велетня, посипаного білими квітами

Додав:

Схожі публікації