Увечері в правлінні колгоспу сиділо четверо: бородатий тваринник Ципышев, комірник Щукин, бригадир рільничої бригади Іван Коноплев і голова колгоспу Петро Кузьмич Кудрявцев. Чекали початку партзборів, так запізнювалася вчителька Килина Семенівна, п’ятий член парторганізації. Чекаючи розмовляли.

«От сказали — плануйте знизу, нехай колгосп сам вирішує, що сіяти, — висловив наболілий голова. — А в районі нам наш план не затверджують: районний — те план спускають зверху. Був я днями в районі, у самого (так Петро Кузьмич називав першого секретаря райкому). Що ж, говорю, ви з нами робите? А він говорить: «Треба план перевиконувати, активно впроваджувати нове. Ви, говорить, тепер наші важелі в селі». «Він тут довго не всидить, — сказав Ципышев. — Людей не слухає, усе сам вирішує. Люди для нього — тільки важелі. Без строгості не може. На зборах як огляне всіх, як буркне — душу в п’яти йде». «Нас не тільки вчити, нас і слухати треба, — додав Коноплев. — А те всі зверху так зверху. Плани зверху, урожайність зверху. Не виконаєш, виходить, вожжи розпустив. А хіба ми не за одну справу хворіємо, хіба в нас інтереси різні?» Взявши обома руками горщик з недокурками, Коноплев пішов до порога й вивалив недокурки в кут. І раптом через широку російську піч пролунав наказовий старушечий окрик: «Куди сиплеш, дохлої? Не тобі підмітати. Підлога тільки вимила, знову запаскудили весь». Від несподіванки мужики здригнулися й переглянулися. Виявляється, у хаті увесь час був присутній ще одна людина. Розмова обірвалася. Довго мовчали, курили… Один Щукин не витримав і нарешті голосно зареготав: «Ох і налякала ж нас проклята баба!» Петро Кузьмич і Коноплев переглянулися й теж засміялися. «Раптом через грубку як гаркне. Ну, думаю, сам приїхав, застукав нас…» Сміх розрядив напруженість і повернув людям їхнє нормальне самопочуття. «І чого ми боїмося, мужики? — раздумчиво й небагато смутно вимовив раптом Петро Кузьмич. — Адже самих себе боїмося!» Нарешті прийшла вчителька. Треба було відкривати партзбори. Але що відбулося із Ципышевым? Голос його придбав твердість і владність, очі посуровели. Тим же сухим, строгим голосом, яким говорив перед початком зборів секретар райкому, він вимовив ті ж слова: «Почнемо, товариші! Усе в зборі?» А їх і було всього — на — всього п’ятеро. Особи у всіх сталі зосередженими, напруженими й нудними. Збори почалися. І почалося те саме, про що так відверто тільки що говорили вони між собою, паплюжачи казенщину й бюрократизм. «Товариші! — сказав голова. — Райком і райвиконком не затвердили нашого виробничого плану. Це не личить нам. Ми не провели роз’яснювальної роботи з масою й не переконали її». Суть доповіді зводилася до того, що план сівозміни колгоспу варто виправити відповідно до вказівок райкому й райвиконкому. Розбіжностей у думках не виявилося, у резолюції вирішили написати так: «В обстановці високого трудового підйому по всьому колгоспі розгортається…» Зненацька заговорив радіоприймач: передавалися матеріали про підготовку до XX з’їзду. Вся надія в мужиків була тепер на з’їзд: на ньому визначать, як жити. І коли по дорозі додому в Кудрявцева й Коноплева відновила розмова — той самий, котрий ішов до зборів, — це знову були серцеві, прямі люди. Люди, а не важелі

Додав:

Схожі публікації