Сіло Уклеево відомо тим, що "на поминках у фабриканта Костюкова старий дячок побачив серед закусок зернисту ікру й став їсти її з жадібністю; його штовхали, смикали за рукав, але він немов оклякнув від насолоди: нічого не почував і тільки їв. З’їв всю ікру, а в банку було фунта чотири". З тих пор про сель говорили: "Це те саме, де дячок на похоронах всю ікру з’їв". У селі чотири фабрики — три ситцевих і одна шкіряна, на яких зайняте біля чотирьохсот робітників. Шкіряна заражала ріку й луг, селянську худобу страждав від хвороб, і фабрику наказали закрити, але вона працює таємно, а становий пристав і повітовий лікар одержують за це хабара.

У селі два "чималих удома"; в одному живе Григорій Петрович Цыбукин, міщанин. Для годиться тримає бакалійну крамницю, а заробляє на торгівлі горілкою, худобою, зерном, краденими речами й "чим прийде". Скуповує ліс, дає гроші в ріст, "взагалі старий… спритний". Два сини: старший Онисим служить у місті в розшукному відділенні; молодший Степан допомагає батькові, але допомоги від нього небагато — він слабшав здоров’ям і глухий. Допомога йде від його дружини Ксенії — гарної й стрункої жінки, що поспіває скрізь і у всім: "старий Цыбукин дивився на неї весело, ока в нього загорялися, і в цей час він жалував, що на ній одружений не старший син, а молодший, глухий, котрий, мабуть, мало розуміє в жіночій красі".

Цыбукин удів, "але через рік після весілля сина не витримав і сам женився". З нареченою по ім’ю Варвара Миколаївна йому повезло. Вона видна, гарна й дуже релігійна жінка. Допомагає злиденним, прочанам. Один раз Степан помітив, що вона без попиту взяла в крамниці дві восьмушки чаю, і доповів батькові. Старий не розсердився й при всіх сказав Варварі, що вона може брати все, що хоче. У його очах дружина як би отмаливает його гріхи, хоча сам Цыбукин не релігійний, не любить жебраків і гнівно кричить на них: "Бог дасьть!"

Онисим буває будинку рідко, але часто надсилає гостинці й листи з такими, наприклад, фразами: "Люб’язні папаша й мамаша, посилаю вам фунт квіткового чаю для задоволення вашої фізичної потреби". У його характері з’єднуються неуцтво, брутальність, цинізм і сентиментальність, бажання здаватися утвореним. Цыбукин обожнює старшого, пишається тим, що він "пішов по вченій частині". Варварі не подобається, що Онисим неодружений, хоча йому пішов двадцять восьмий рік. Їй бачиться в тім непорядок, порушення правильного, як вона його розуміє, ходу речей. Онисима вирішують женити. Він погоджується спокійно й без ентузіазму; втім, здається, задоволений тим, що і йому наречену підшукали гарну. Сам він непоказний, але говорить: "Ну, та і я теж не кривій. Наше сімейство Цыбукины, треба сказати, всі гарні". Наречену кличуть Липа. Дуже бідна дівчина, для якої ввійти в будинок Цыбукиных, з будь — якого погляду, подарунок долі, тому що неї беруть без приданого.

Вона страшно боїться й на смотринах виглядає так, "начебто хотіла сказати: "Робіть із мною, що хочете: я вам вірю". Її мати Параска боїться ще більше й усім відповідає: "Що ви, з… Багато вами задоволені — з".

Онисим приїжджає за три дні до весілля й усім у подарунок привозить срібні рублі й півкарбованця, головна принадність яких у тім, що всі монети, як один в один, новенькі. По дорозі він явно випив і з поважним виглядом розповідає, як на якихось поминках пив виноградне вино і їв соус, а коштував обід два з полтиною на персону. "Які мужики — наші земляки, — і за них теж по двох з полтиною. Нічого не їли. Нешто мужик розуміє соус!" Старий Цыбукин не вірить, що обід може коштувати так дорого, і з обожнюванням дивиться на сина.

Детальний опис весілля. Багато їдять і п’ють погане вино й огидну англійську гірку, зроблену "невідомо із чого". Онисим швидко напивається й хвастається міським приятелем на прізвище Самопологів, називаючи його "людиною спеціальним". Він хвастається тим, що по зовнішності може розпізнати будь — якого злодія. У дворі кричить баба: "Насмокталися нашої крові, іроди, немає на вас погибелі!" Шум, метушня. П’яного Онисима вштовхують у кімнату, де роздягають Липу, — і замикають двері. Через п’ять днів Онисим їде в місто. Він говорить із Варварою, і та скаржиться, що вони живуть не по — божеськи, що все побудовано на обмані. Онисим відповідає: "Хто до чого приставлений, мамаша Бога — Те адже однаково ні, мамаша. Чого вуж там розбирати!" Він говорить, що всі крадуть і не вірять у Бога: і старшина, і писар, і дячок. "А коли вони ходять у церкву й пости дотримують, так це для того, щоб люди про них зле не говорили, і на той випадок, що, може, і справді Страшний суд буде". Прощаючись, Онисим говорить, що Самопологів уплутав його в якусь темну справу: "багатий буду або пропаду". На станції Цыбукин просить сина залишитися "удома, при справі", але він відмовляється.

З’ясовується, що монети Онисима фальшиві. Він робив їх із Самородовим і тепер іде під суд. Це потрясає старого. Він змішав фальшиві монети зі справжніми, не може їх розрізнити. І хоча сам все життя махлювало, але делание фальшивих грошей не вміщається в його свідомість і поступово зводить його з розуму. Сина засуджують на каторжні роботи, незважаючи на турботи старого. У будинку всім починає заправляти Ксенія. Вона ненавидить Липу й породженого нею дитини, розуміючи, що в майбутньому головна спадщина дістанеться ім. На очах у Липи вона обварює дитину окропом, і той, недовго помучившись, умирає. Липа біжить із будинку й по дорозі зустрічає мандрівників; один з них у розраду говорить: "Життя довга, буде ще й гарного й дурного, усього буде. Велика матінка Росія!" Коли Липа приходить додому, старий говорить їй: "Эх, Липа… не вберегла ти внучка…" Винуватої виявляється вона, не Ксенія, якої боїться старий. Липа йде до матері. Ксенія остаточно стає головної в будинку, хоча формально хазяїном уважається старий. Вона входить у частку із братами — купцями Хрымиными — разом вони відкривають трактир на станції, провертають махінації, гуляють, веселяться. Степанові дарують золотний годинники. Старий Цыбукин опускається настільки, що не пам’ятає про їжу, нічого не їсть цілими днями, коли його забувають погодувати. По вечорах він стоїть на вулиці з мужиками, слухає їхні розмови — і один раз, увязавшись за ними, зустрічає Липу й Параску. Вони кланяються йому, але він мовчить, на очах тремтять сльози. Видно, що він давно нічого не їв. Липа дає йому пирога з кашею. "Він взяв і став їсти Липа й Параска пішли далі й довго потім хрестилися".

Додав:

Схожі публікації