Потім німці через ріку стали бити по доті. Боганчик вискочив з доту й побіг по березі. «Стій!

Застрелю!» — кричав капітан, але Боганчику здавалося, що кричать не йому. Він перебрався через ріку й побіг у ту сторону, де зайшло сонце, на Тартак, обходу шосе. У тій стороні був будинок. Усі злізли з возів і йшли купою. Боганчик знав, що тепер Махорка буде глузувати з нього всю дорогу, а коли повернеться в Дальву, почне розповідати, як Боганчик стояв на колінах перед німцем. Боганчик сказав, не дивлячись на Махорку, що далі з ним не поїде, не понесе свою голову під кулю

Махорка недолюблював Боганчика, знав, що він — дезертир. Боганчик схопив Махорку за купки, Насту кинулася їх рознімати, на Боганчика накинулися з лайкою інші мужики, поминаючи його липову контузію. Потім коні пішли з гори, і Боганчик уже не чув, що про нього говорять

В’їхали в Людвиновский ліс. І раптом у тій стороні, де було Людвиново, хтось закричав, і відразу ж затріщали постріли. Коли Боганчик побачив полум’я, йому здалося, що горить десь зовсім близько. Полум’я зметнулося на тім кінці Людвинова, куди вони хотіли їхати

За лозняком застукав кулемет; на дорозі, що звертала із шосе в Людвиново, загуділи машини. «Німці! Назад, за ріку!» — закричав Боганчик. Люди збилися в купку, і він залишився на дорозі, удалині від всіх

Поле застеляв дим — до самого лісу. Алеша знову задрімав. Його заколисувало, немов будинку на гойдалці. Гойдалка ставила батько перед тим, як піти в «Боротьбу» до Сухову. У той день батько послав його за Настею, потім у хаті довго й голосно кричала мати

Алеша не спав всю ніч, слухав, як скрипить біля материнського ліжка хитка, і мати співає колискову новонародженим близнюкам. Алеша відкрив ока. Над ним схилилася Насту — будила. Сонце вже зайшло

Алеша побачив, що всі підводчики зійшлися в Таниного воза й дивляться туди, де повинна бути село. Замість Завишина на городах стирчали тільки білі печі. Людей ніде не було. Підводчики стали переправлятися через ріку. За рікою раптом піднявся пил, біла, як попіл, і вдарило по землі, немов звалилося дерево

Другий раз рвонуло в самій ріці, недалеко від них. Потім довго стріляли з кулемета — видимоі німці помітили їх із шосе. Алеша згадав про те, як наприкінці зими, коли «Желєзняк» брав гарнізон у Долгинове, Юзюк привіз у Дальву Вандю з матір’ю. Таня тоді привела Вандю до них на гойдалка. Алеша ще ніколи не бачив такої гарної дівчинки

Алеша обперся ліктями на мішки, оглянувся: було вже темно, вони стояли в лісі. Алеша відчув, що йому хочеться їсти. Востаннє він їв, здається, учора ввечері в Корчеватках. «Якщо їхати, то тільки лісом, на Тартак», — сказала Махорка

На тім і вирішили. Вони виїхали на просіку й знову стали: спереду хтось важко стогнав у густих заростях соснику. Думали — людина, але це виявився поранений лось, старий, з величезними рогами. Лось умирав довго, рил землю копитами й рогами

Потім обоз рушив у шлях. Піднімаючи час від часу голову, Алеша чув, як глухо стукають по коріннях колеса. Обпершись на лікоть, Панок підібрав під себе ноги. Було холодно, як ранком у Корчеватках. Тоді на болоті стояв холодний туман, але вогонь запалювати боялися

Діти, всі троє, спали, накрившись одним кожухом. Четвертий, Ваня, був у Верки на руках. Панка бив кашель, і він затуляв рота рукою, щоб не було так чутно.

Нарешті він улаштував багаття в порохнявому пні під ялинкою. Панок почув, як брякнула цебром Верка — ходила доїти корову. Тут, на болоті, тільки в них одна корова. У них маля на руках, а у Верки пропало молоко, напевно, від переляку. Раптом рвонуло за вільшняком, і цвіркнув кулемет вбору.

Панок побачив, як Веерка з дітьми й вузлом на плечах зникла в лозняку, але корову не кинув, потяг за собою через болото. По дорозі провалився в трясовину, і корова витягнула його на сухе місце. У ялиннику Панок побачив людей, поперед усіх була Верка із сином на руках. Усі завмерли, збившись вкучу.

Раптом корова, побачивши Веерку, замукала й рвонулася до неї. Тоді Панок витягся через пояс сокира й із всієї сили вдарив корову обухом між рогів. Відразу зайшовся кашлем; сокира випала з рук і стукнувся об тверду землю — біля неживої корови. Стало холодно. Спереду, над Тартаком, загорялася бліда зеленувата зоря

Панок подумав, що зараз десь кричить на всю хату голодний син. Не треба було губити корову, однаково німці всіх знайшли. Коли знову заторохтіло десь близько, Панок від несподіванки підскочив на возі. Спереду, над Червоним, тремтів краєчок бурого неба; потім він зменшився, став густий і червоний. У тій же стороні була й Дальва. Насту заголосила по дітям

Усе збилися в купу. Ніхто не хотів вірити, що це горить Дальва. Махорка запропонував їхати на Пунище й там схоронитися

Янук лежав на мішках всю дорогу, думав, що зовсім ослабшав і не зійде з воза до самого Червоного. Заснувши один раз навесні на призьбі, коли ще лежав сніг, Янук застудився й майже зовсім оглухнув. У нього тоді уде був син Пилип, тепер є й онук, Колечка. Зараз Янук тільки пам’ятає, як стукає сокира й дзвякає клямка, але він ще чує, коли близько стріляють. Янук згадує, як онук Колечка зробив перші кроки, як улітку ходив бити лико, а взимку плів постоли для всієї сім’ї

Махорці знову снилася пожежа: горіла Дальва. Тоді він разом з усіма носив воду, поливав даху, щоб вогонь не перекинувся на іншу сторону села. У ту ніч згоріла хата Сергеихи. Коли Махорка відкрив очі, було вже світле

Над ним схилився Панок — будив. І отут Махорка чітко почув, як за лісом загуділо — тихо й густо. Потім здалося, що гуде спереду на дорозі, саме за Тартаком.

Придивившись, Махорка побачив, що Боганчик щось жує. Виявилося, що він набрав у кишеню зерна й жував його, як кінь, повинне бути всю ніч. Махорка зовсім ослабнув без їжі. Він подумав, що йому й у голову не прийшло розв’язати мішок і нагорнути в кишені жита. Тим часом Боганчик знову почав трясти перед Махоркиным носом папером, отриманої від німців, і кричати, що нікуди не піде. Зрештою, Боганчик ударив Махорку вчелюсть.

Коли Махорка схопив Боганчика за купки, відчув, що той весь обм’як, як ганчірка, і прижмурился — боявся. [ 1 ]

Схожі публікації