Червоноармієць умовляє завідувачку дитячим будинком прийняти від нього дитини. Хоча немає місць, він теж не може тягати його за загоном. Сорок верст ішов він до міста, збив ноги, йому немає виходу, як тільки віддати сынишку в притулок. Хлоп’яті вже другий рік пішло, а матері в нього немає. Шибалок розповідає історію народження сина й загибелі матері дитини. Він був кулеметником у загоні, що ганявся за бандою Игнатьева. Їхав він якось на тачанці й побачив “лежачу бабу” у лісочку, спустився з тачанки, напоїв її водою, “баба оживела зовсім”.

червоноармійці, ЩоПід’їхали, цікавляться, звідки вона узялася. Жінка початку голосити й розповіла, що бандити взяли її в обоз, а потім зґвалтували й кинули. Шибалок взяв її на тачанку як постраждалу від банди. Жінка оправилася, початку стирати козакам білизна, лагодити одяг

Але сотенний лаявся, що возять за собою бабу. Шибалок пробував неї прогнати, пугал, що можуть у бої вбити. Але Дар’я слізно просить козаків не гнати її. Незабаром у Шибалка вбили кучерів, і Дар’я стала кучерями тачанки, так так добре справлялася, “хлеще іншого козака”. Почали вони із Шибалком “плутатися”, Дар’я “забрюхатила”.

Місяців вісім ганялися за бандою. А козаки сміються, що кучері з харчів “доголить”. Один раз розташувалися з бандою на різних кінцях одного хутора, от тільки патронів немає покінчити сбандой.

Це тримають у строгому секреті від місцевих жителів. Але відбулася зрада. Козаки лавиною пішли на червоні з лементом: — Здавайтеся, червоні козачки, беспатронники! До ранку від загону й половини не залишилося. Дар’ї настала черга родити, вона повільно пішла в ліс, а Шибалок пішов за нею. Вона згребла листи в канаву, як вовчиця, і томилася, а Шибалок за нею спостерігав, не вирішуючись підійти

Але бачить, що не може баба разродиться. І хоча не козача ця справа, але вирішив їй допомогти. Дар’я ж йому зізналася, що це вона банди повідомила, що в червоних не залишилося патронів. Яків спочатку не хотів неї слухати, говорив: мовчи, інакше вмреш

Але Дар’я, боячись умерти при пологах без покаяння, вирішила всі йому розповісти. Вона була коханкою Игнатьева, рік назад неї послали в загін червоних, щоб вона подавала відомості банді. Вона от помирає, а інакше б весь загін перевела

Шибалок оторопів, штовхнув її в особу чоботом. Але отут у Дар’ї знову почалися сутички. Народилася дитина. Дар’я ожила, плаче й сміється, плазує в Шибалка в ногах. А він пішов до козаків і розповів про визнання Дар’ї

Вирішив сам убити зрадницю, але просив пошкодувати дитину, зберегти йому життя. Козаки погодилися. Кинувся він до Дар’ї: — Не дам я тобі дитя до грудей припущать. Коли народився він у гіркий час — пущай не знає материнського молока, а тебе, Дар’я, повинен я вбити за те, що ти є контра нашої Радянської влади. Ставай до яру спиною!

Дар’я просить залишити неї в живі заради дитини, що загине без матері. Але він все — таки вбив Дар’ю. З дитиною же сьорбнув багато горя. Не раз козаки радили йому взяти хлоп’я за ноги так про кіл — з, але Шибалку шкода власне дитя

Нехай росте, буде пам’ять по Якову Шибалку, якщо його вб’ють на війні: “Помру, потомство залишу”. Дитини кормил кобыльим молоком. Хлоп’я спочатку не брало соску, а потім звик

Шибалок зшив йому сорочку зі своєї білизни. Розповівши свою історію, Шибалок просить директора дитячого будинку взяти дитини, йому адже несподручно тягати його по фронтах. Він обіцяє забрати сина, як тільки розіб’ють банду. На прощання він говорить: “Не турбуйтеся, добра громадянка, думаєте — він кричати буде? Не — е — Т!.. Він у нас трошки з більшовиків, кусатися — кусається, нема чого гріха таїти, а злізу з нього не виб’єш”.

1925 г.

Схожі публікації