З титаном Прометеем, благодійником людства, ми вже зустрічалися в поемі Гесиода «Теогонія». Там він — розумний хитрун, що влаштовує поділ жертовного бичачого м’яса між людьми й богами так, щоб краща частина дісталася в їжу людям. А потім, коли розсерджений Зевс не хоче, щоб люди могли варити й жарити м’ясо, що дісталося їм,, і відмовляється дати їм вогонь, Прометей викрадає цей вогонь тайкома й приносить людям у порожньому очереті. За це Зевс приковує Прометея до стовпа на сході землі й насилає орла выклевывать його печінка. Тільки через багато століть герой Геракл уб’є цього орла й звільнить Прометея.

Потім цей міф стали розповідати інакше. Прометей став величавей і возвышенней: він не хитрун і злодій, а мудрий провидець. (Саме ім’я «Прометей» значить «Промыслитель».) На початку миру, коли старші боги, Титани, боролися з молодшими богами, Олімпійцями, він знав, що силою Олімпійців не взяти, і запропонував допомогти Титанам хитрістю; але ті, гордовито покладаючись на свою силу, відмовилися, і тоді Прометей, бачачи їхню приреченість, перейшов на сторону Олімпійців і допоміг їм здобути перемогу. Тому розправа Зевса зі своїм колишнім другом і союзником стала здаватися ще більш жорстокою.

Мало цього, Прометею відкрито й те, що буде наприкінці миру. Олімпійці бояться, що як вони скинули у свій час батьків — титанів, так і їх коли — небудь скинуть нові боги, їхні нащадки. Як це запобігти, вони не знають. Знає Прометей; потім Зевс і терзає Прометея, щоб вызнать у нього цю таємницю. Але Прометей гордо мовчить. Тільки коли Зевсов син Геракл — ще не бог, а тільки трудівник — герой — на подяку за все добро, що Прометей зробив людям, убиває роздираючого орла й полегшує Прометеевы борошна, те Прометей на подяку відкриває таємницю, як урятувати влада Зевса й всіх Олімпійців. Є морська богиня, красуня Фетида, і Зевс домагається її любові. Нехай він не робить цього: долею призначено, що у Фетиды народиться син сильніше свого батька. Якщо це буде син Зевса, то він стане сильніше Зевса й скине його: влади Олімпійців прийде кінець. І Зевс відмовляється від думки про Фетиде, а Прометея на подяку звільняє від страти й приймає на Олімп. Фетиду ж видали заміж за смертну людину, і від цього шлюбу в неї народився герой Ахілл, що дійсно був сильніше не тільки свого батька, але й всіх людей на світі.

От по цьому оповіданню й зробив свою трагедію про Прометее поет Эсхил.

Дія відбувається на краю землі, у далекої Скифии, серед диких гір — може бути, це Кавказ. Два демони, Влада й Насильство, уводять на сцену Прометея; бог вогню Гефест повинен прикувати його до гірської скелі. Гефесту жаль товариша, але він повинен коритися долі й волі Зевса: «Ти до людей понад міру був співчутливим». Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, у груди вбивають залізний клин. Прометей безмовний. Справа зроблена, кати йдуть, Влада кидає презирливо: «Ти — Промыслитель, от і промысли, як самому врятуватися!»

Тільки залишившись один, Прометей починає говорити. Він звертається до неба й сонця, землі й морю: «Гляньте, що терплю я, бог, від божих рук!» І все це за те, що викрав для людей вогонь, відкрив їм шлях до гідного людини життю.

Є хор німф — Океанид. Це дочки Океану, іншого титана, вони почули у своїх морських далечінях гуркіт і брязкіт Прометеевых оковів. «ПРО, краще б мене нудитися в Тартарі, чим корчитися тут в усіх на очах! — викликує Прометей. — Але це не навік: силою Зевс нічого від мене не доможеться й прийде просити мене про свою таємницю смиренно й ласкаво». — «За що він стратить тебе?» — «За милосердя до людей, тому що сам він немилосердний». За Океанидами входить їхній батько Океан: він колись воював проти Олімпійців разом з іншими Титанами, але упокорився, скорився, прощений і мирно плескається по всіх кінцях світу. Нехай упокориться й Прометей, не те не минути йому ще гіршої кари: Зевс мстивий! Прометей презирливо відкидає його ради: «Про мене не піклуйся, подбай про себе:

як би тебе самого не покарав Зевс за співчуття злочинцеві!«Океан іде, Океаниды співають жалісливу пісню, поминаючи в ній і Прометеева брата Атланта, що от так само мучиться на західному кінці світу, підтримуючи плечима мідний небозвід.

Прометей розповідає хору, скільки доброго він зробив для людей. Вони були нерозумні, як діти, — він дав їм розум і мовлення. Вони нудилися турботами — він вселив їм надії. Вони жили в печерах, лякаючись кожної ночі й кожної зими, — він змусив їх будувати будинку від холоду, пояснив рух небесних світил у зміні пір року, навчив листа й рахунку, щоб передавати знання нащадкам. Це він указав для них руди під землею, впріг їм биків у соху, зробив воза для земних доріг і кораблі для морських шляхів. Вони вмирали від хвороб — він відкрив їм цілющі трави. Вони не розуміли віщих знамень богів і природи — він навчив їх ворожити й по пташиних лементах, і по жертовному вогні, і по нутрощам жертовних тварин. «Воістину був ти рятівником для людей, — говорить хор, — як же ти не врятував самого себе?» «Доля сильней мене», — відповідає Прометей. «І сильніше Зевса?» — «И сильніше Зевса». — «Яка ж доля призначена Зевсу?» — «Не запитуй: це моя велика таємниця». Хор співає скорботну пісню.

У ці спогади про минуле раптом уривається майбутнє. На сцену вбігає кохана Зевса — царівна Ио, перетворена в корову. (На театрі це був актор у рогатій масці.) Зевс звернув неї в корову, щоб сховати від ревнощів своєї дружини, богині Геры. Гера догадалася про цьому й зажадала корову собі в подарунок, а потім наслала на неї страшного ґедзя, що погнав нещасну по всьому світлу. Так потрапила вона, змучена болем до божевілля, і до Прометеевым гір. Титан, «захисник і заступник людський», її жалує;

він розповідає їй, які подальші скитания мають бути їй по Європі й Азії, крізь спеку й холод, серед дикунів і чудовиськ, поки не досягне вона Єгипту. А в Єгипті народить вона сина від Зевса, а нащадком цього сина у дванадцятому коліні буде Геракл, стрілець із лука, що прийде сюди врятувати Прометея — хоча б проти волі Зевса. «А якщо Зевс не дозволить?» — «Тоді Зевс загине». — «Хто ж його погубить?» — «Сам себе, замисливши нерозумний шлюб». — «Який?» — «Я не скажу ні слова більше». Отут розмові кінець: Ио знову почуває жало ґедзя, знову впадає в божевілля й у розпачі мчиться ладь. Хор Океанид співає: «Так мине нас вожделенье богів: жахливі їхня любов і небезпечна».

Сказано про минуле, сказано про майбутнє; тепер на черзі страшне сьогодення. От іде слуга й вісник Зевса — бог Гермес. Прометей його нехтує як дармоїда хазяїв Олімпійців. «Що сказав ти про долю Зевса, про нерозумний шлюб, про загибель, що загрожує? Визнайся, не те гірко постраждаєш!» — «Краще страждати, чим прислужничать, як ти; а я — безсмертний, я бачив падіння Урана, падіння Крона, побачу й падіння Зевса». — «Бережися: бути тобі в підземному Тартарі, де мучаться Титани, а потім стояти тобі тут з раною в боці, і орел буде клювати твою печінку». — «Все це я знав заздалегідь; нехай бушують боги, я ненавиджу їх!» Гермес зникає — і дійсно Прометей викликує: «От і впрямь навколо затремтіла земля, / И блискавки в’ються, і громи гримлять… / Об Небо, об матір свята, Земля, / Подивитеся: страждаю безвинно!» Це кінець трагедії

Додав:

Схожі публікації