У передмові автор говорить, що принципи свої він виводить із самої природи речей. Нескінченна розмаїтість законів і вдач обумовлено аж ніяк не сваволею фантазії: частки випадки підкоряються загальним початкам, і історія всякого народу випливає з них як наслідок. Даремно гудити встановлення тої або іншої країни, а пропонувати зміни мають право лише ті особи, які одержали від народження геніальний дарунок проникати одним поглядом у всю організацію держави. Головне завдання полягає в освіті, тому що забобони, властивим органам керування, були спочатку забобонами народу

Якби авторові вдалося вилікувати людей від властивих їм забобонів, він почел би себе счастливейшим зі смертних. Все має свої закони: вони є й у божества, і в миру матеріального, і в істот надлюдського розуму, і у тварин, і в людини. Найбільша безглуздість — затверджувати, начебто явища видимий світ управляються сліпою долею. Бог ставиться до миру як творець і охранитель: він творить по тимі ж законам, по яких охороняє

Отже, справа утвору лише здається актом сваволі, тому що воно припускає ряд правил — настільки ж неминучих, як доля атеїстів. Всім законам передують закон природи, що випливають із самого пристрою людської істоти. Людина в природному стані почуває свою слабість, тому що все приводить його в трепет і примушує тікати — тому мир є першим природним законом. З почуттям слабості з’єднується відчуття своїх потреб — прагнення добувати собі пишу є другим природним законом. Взаємний потяг, властивою всією твариною однієї породи, породило третій закон — прохання, звернену людиною кчеловеку.

Але людей зв’язують такі нитки, яких немає у тварин, — от чому бажання жити в суспільстві становить четвертий природний закон. Як тільки люди з’єднуються в суспільство, вони втрачають свідомість своєї слабості — рівність зникає, і починається війна. Кожне окреме суспільство починає усвідомлювати свою силу — звідси стан війни між народами

Закони, що визначають відносини між ними, утворять собою міжнародне право. Окремі особи в кожному суспільстві починають відчувати свою силу — звідси війна між громадянами. Закони, що визначають відносини між ними, утворять собою цивільне право. Крім міжнародного права, що ставиться до всіх суспільств, кожне з них окремо регулюється своїми законами — у сукупності вони утворять політичний стан держави. Сили окремих людей не можуть з’єднатися без єдності їхньої волі, що утворить громадянський стан суспільства

Закон, загалом кажучи, є людський розум, оскільки він керує всіма народами землі, а політичні й цивільні закони кожного народу повинні бути не більше як окремими випадками додатка цього розуму. Ці закони перебувають у настільки тісній відповідності із властивостями народу, для якого вони встановлені, що тільки в надзвичайно рідких випадках закони одного народу можуть виявитися придатними й для іншого народу. Закони повинні відповідати природі й принципам установленого уряду; фізичним властивостям країни і її клімату — холодним, жарким або помірному; якостям ґрунту; способу життя її народів — хліборобів, мисливців або пастухів; ступеня волі, що допускається пристроєм держави; релігії населення, його схильностям, багатству, чисельності, торгівлі, вдачам і звичаям

Сукупність всіх цих відносин можна назвати «духом законів». Є три способи правління: республіканський, монархічний і деспотичний. У республіці верховна влада перебуває в руках або всього народу або частини його; при монархії керує одна людина, але за допомогою встановлених незмінних законів; деспотія характеризується тим, що все рухається волею й сваволею однієї особи поза всякими законами й правилами

Якщо в республіці верховна влада належить всьому народу, те це демократія. Коли верховна влада перебуває в руках частини народу, таке правління називається аристократією. У демократії народ у деяких відносинах є государем, а в деяких відносинах — підданим. Государем він є тільки в силу голосувань, якими виявляє свою волю

Воля государя є сам государ, тому закони, що визначають право голосування, є основними для цього виду правління. В аристократії верховна влада перебуває в руках групи осіб: ці особи видають закони й змушують виконувати їх, а інший народ є стосовно них тим же, чим у монархії піддані стосовно государя. Гірша з аристократий та, де частина народу, що кориться, перебуває в цивільному рабстві в тої, котра велить: прикладом може служити аристократія Польщі, де селяни — раби дворянства. Надмірна влада, надана в республіці одному громадянинові, утворить монархію й навіть більше, ніж монархію

У монархії закони охороняють державний устрій або пристосовуються до нього, тому принцип правління стримує государя — у республіці громадянин, що заволодів надзвичайною владою, має набагато більше можливостей зловживати нею, тому що не зустрічає протидії з боку законів, що не передбачила цього обставини. У монархії джерелом усякої політичної й цивільної влади є сам государ, але існують також посередні канали, по яких рухається влада. Знищте в монархії прерогативи сеньйорів, духівництва, дворянства й міст, і дуже незабаром ви одержите в результаті держава або народне, або деспотичне

У деспотичних державах, де немає основних законів, відсутні також і їхні установи, що охороняють. Цим пояснюється та особлива сила, що у цих країнах звичайно здобуває релігія: вона заміняє безперервно діючу охоронну установу; іноді ж місце релігії займають звичаї, які шануються замість законів. Кожний вид правління має свої принципи: для республіки потрібна чеснота, для монархії — честь, для деспотичного уряду — страх

У чесноті воно не має потреби, а честь була б для нього небезпечна. Коли весь народ живе по якихось принципах, всі його складові частини, тобто сімейства, живуть по тимі ж принципам. Закони виховання — перші, які зустрічає людина у своєму житті. Вони розрізняються відповідно до виду правління: у монархіях їхнім предметом є честь, у республіках — чеснота, у деспотіях — страх. Жодне правління не має потреби в такому ступені в допомозі виховання, як республіканське

Страх у деспотичних державах зароджується сам собою під впливом погроз і покарань. Честь у монархіях знаходить собі опору в страстях людини й сама служить їм опорою. Але політична чеснота є самовідданість — річ завжди дуже важка. Цю чесноту можна визначити як любов до законів і батьківщини — любов, що вимагає постійної переваги суспільного блага особистому, лежить у підставі всіх приватних чеснот. Особливу силу ця любов одержує в демократіях, тому що тільки там керування державою довіряється кожному громадянинові

У республіці чеснота є дуже проста річ: це любов до республіки, це почуття, а не ряд відомостей. Воно настільки ж доступно останній людині в державі, як і тому, хто займає в ньому перше місце. Любов до республіки в демократії є любов до демократії, а любов до демократії є любов до рівності. Закони такої держави повинні всіляко підтримувати загальне прагнення до рівності. У монархіях і в державах деспотичних ніхто не прагне до рівності: навіть думка про це нікому не спадає на думку, тому що кожний там прагне квозвышению.

Люди найнижчого положення бажають вийти з нього лише для того, щоб панувати над іншими людьми. Оскільки принципом монархічного правління є честь, закони повинні підтримувати знати, що є, так сказати, і творець і створення цієї честі. При деспотичному правлінні не потрібно мати багато законів: усе тримається на двох — трьох ідеях, а нових і не потрібно. Коли Карл XII, будучи в Бендерах, зустрів деяку протидію своїй волі з боку сенату Швеції, вона написав сенаторам, що надішле командувати ними свій чобіт

Цей чобіт командував би не гірше деспотичних государів. Розкладання кожного правління майже завжди починається з розкладання принципів. Принцип демократії розкладається не тільки тоді, коли втрачається дух рівності, але також і тоді, коли дух рівності доводить до крайності й кожний хоче бути рівним тим, кого він обрав вправители.

У такому випадку народ відмовляється визнати їм же самим призначені влади й хоче все робити сам: радитися замість сенату, керувати замість чиновників і судити замість суддів. Тоді в республіці вже немає місця для чесноти. Народ хоче виконувати обов’язки правителів, виходить, правителів уже не поважають. Аристократія терпить збиток, коли влада знаті стає довільною: при цьому вужі не може бути чесноти ні в тих, які керують, ні в тих, котрими керують

Схожі публікації