Полювання жити

Центральні герої добутку — старий Никитич і молодий хлопець. Дія розвертається в тайзі.

Старий Никитич, що з «малого років тягався по тайзі» іноді живе в хатинках, яких багато вирубано по тайзі. Так було й цього разу. Нежитлова, але вже зігріта теплом згоряють у печурке дров, вона здавалася давно обжитою. Никитич сидів і курив. Раптом на вулиці «пошаркали лижі», потім у двері стукнули ціпком. Охриплий від морозу голос поцікавився, чи можна ввійти. Никитич відразу зрозумів: «Не мисливець», тому що мисливець не став би запитувати, а відразу б увійшов. На порозі здався хлопець. У нього не було оружья, і одягнений він був легко. Це ще раз підтвердило здогад Никитича.

Поки хлопець відігрівав руки, старий розглянув його. Хлопець був гарний, але худий. Найбільше Никитича здивував погляд — якійсь прямій і «захололий». Розговорилися. Потім випили. Хлопець багато курив, лаяв когось, згадав навіть Христа, а потім зізнався старому, що біг з в’язниці. Сказавши це, знову подивився на старого своїм «захололим» поглядом і поцікавився, чи піде Никитич його здавати. Никитич був здивований: він і не думав про щось подібному. А хлопцеві сказав одне: «Піймають, треба було досидіти». Никитичу сподобався хлопець, і було жаль його. Гість сказав старому, що найближчі три дні пересидить у нього, а потім буде рухатися до станції — благо документи вже є. Незабаром він ліг спати. Никитич сидів і курив, коли у двері знову постукали. Хлопець прокинувся, підхопився, схопив рушницю Никитича. Старий ледве його заспокоїв. Що ввійшли виявилося троє, і серед не був начальник районної міліції. Ті, хто з’явився разом з ним, були приїжджими. Міліціонер Протокин, що знає Никитича, став цікавитися — хто ж це ночує в хатинці крім старого? Не роздумуючи, старий сказав, що це — геолог, що відстав від своїх. Незабаром прийшли теж заснули. Никитич прокинувся рано, «ледь позначилося в стіні оконце». Хлопця поруч не було. Никитич чиркнув сірником, і побачив: ні хлопця, ні фуфайки, ні рушниці не було. Старому стало кривдно й прикро. Він швидко одягся, взяв рушницю одного зі сплячих, і вийшов. Свіжа лижня показувала напрямок, по якому пішов хлопець. Незабаром старий наздогнав його. І, знаючи дорогу, в одному місці Никитич згорнув у ліс: він хотів зустріти хлопця віч — на — віч, «хотілося ще раз побачити прекрасну особу хлопця». Як тільки хлопець вийшов із просіки, старий піднявся назустріч йому. З лементом «руки нагору», Никитич направив у нього рушниця. В очах хлопця відбився жах. Никитич посміхнувся, а потім опустив рушницю. Став лаяти хлопця за те, що той украв рушницю й фуфайку. Хлопець став говорити, що не хотів будити старого, але Никитич не повірив. Тоді хлопець попросив продати рушницю. Никитич відмовився. Вирішили надійти по — іншому. Хлопець міг взяти рушницю, але вийшовши з тайги до села, у якому жив Никитич, повинен був віддати рушницю в Крайню хату, куму Никитича. Хлопець і старий распрощались і пішли в різні сторони. Никитич уже пройшов всю просіку, коли раптом почув звук, схожий на тріск сука. Никитич уже пройшов всю просіку, коли раптом почув звук, схожий на тріск сука. У цю же мить він відчув різкий біль і впав особою в сніг. Більше він нічого не почув і не відчув, навіть те, що з його зняли рушницю й закидали снігом. І як сказали: «Так краще, батько, надежней».

Додав:

Схожі публікації