Подорож дилетантів

Роман, дія в якому відбувається в 1845 — 1855 р., починається з повернення князя Сергія Мятлева й оповідача Амирана Амилахвари після дуелі (окончившейся нічим) у просторий петербурзький будинок князя, наповнений копіями з античних шедеврів. Вітальня перетворена тут у фехтувальний зал, карткові столи знесені в одну кімнату, а житлові покои забиті, крім третього поверху, де й розташувався князь. Син генерал — ад’ютанта, він належить до еліти свого часу, але, незважаючи на це, не любимо государем. Надійшовши після пажеського корпуса в кавалергардский полк, він був відправлений незабаром за безневинну витівку в лейб — гвардії Гродненський гусарський полк, а потім, після відмінності на Кавказі й смерті старого князя, повернувся в Петербург, де, вийшовши у відставку, тримає будинку портрет державного злочинця Муравьева, веде життя дозвільну, у бесідах з Амилахвари й «хромоножкой» — описателем родоводів древ Андрієм Володимировичем Приимковым, висланим зі столиці за свої антипатріотичні роботи, що викривають аморальність російської історії. Мятлеву здається, що він закоханий у холоднокровну Анету, дружину барона Фредерикса, але роман їх недовгий: та залишає князя заради імператора. Зате барон стане незабаром мятлевским начальником. У цей же час Мятлев знайомиться у своєму парку з восьмирічною дитиною, що назвалася паном ван Шонховеном. Він буде постійно з’являтися в мятлевском паренню, а потім і в самому будинку, де стане розпивати чаї й розмовляти з його хазяїном. У дійсності це переодягнена Лавиния Тучкова (Бравура — так кликали її батька, але генерал, що вдочерив дівчинку, дав їй своє прізвище), що закохується в князя на все життя. Але роману їх призначено здійснитися не швидко. Князь ще молодий, і на Невському, під час дощу, він знайомиться із двадцатидвухлетней Александриной Жильцовой, дочкою декабриста (ставшего таким «по необережності»), що приїхала в Петербург молити за, що нудиться в рудниках батька. На прохання її отвечено відмовою, і, незважаючи на привільне життя в будинку Мятлева, сухота остаточно підкошує її сили, і Александрина кидається (начебто б ) у Неву (пізніше, під час своєї подорожі, Мятлев зупиниться в гарнізоні, куди, здається, утекла насправді Александрина, — але зрозуміти це точно йому так і не вдасться). Мятлев залишається в будинку з вірним слугою Панасом. Князь, втім, досить швидко заводить роман із графинею Натали Румянцевій. Та спокушає князя, вагітніє від нього, а потім піднімає по всьому Петербургові хвилю слухів — князя навіть викликає до себе шеф корпуса жандармів граф Орлів. Тим часом мати видає живучу в Москві Лавинию (їй іде шістнадцятий рік) за квартирохозяина, г — на Ладимировского.

Мятлев кидається в першопрестольну, але зустріч із Лавинией і знайомство з її матір’ю кінчаються нічим. Зате по возращении в північну столицю князь примушений призначити вінчання із що завагітніла (начебто б від нього) Натали на кінець жовтня. Наречена приступає до рішучої переробки улюбленого князівського будинку. Князь навіть змушений надійти на службу у відомство графа Нессельроде. Вертаючись від останнього, Мятлев заходить у крамничку м. Свербеева, де знайомиться з якимось м. Колесниковым, що проповідує ні з того ні із сього досить крамольні ідеї — революцію в Європі та ін. Після чого життя його здобуває майже містичний характер: у будинок є хтось м. Тимофій Катакази, що витягає із князя відомості про рр. Приимкове й Колесникове. Імператор особисто з’єднує руки Натали й князя — подітися нікуди, Мятлев жениться, але інфлюенца несе життя молодої дружини й дитини. Оправившись від потрясіння, Мятлев сідає за мемуари про загиблого свого товариша — поеті, г. Лермонтові. «Перечитавши написане, він раптом зрозумів, що писав не стільки про вбитого товариша, скільки зводив із царем особиста рахівниця». Однак, зустрівши випадково м. Колесникова, князь отчого — те вирішується показати тому свій рукопис. Літератор у жаху. А князь, мучимый нудьгою й неясним прагненням до Лавинии, вирішує відвідати її матір — нібито для покупки портрета князя Сапеги, на ділі — з метою розвідати план будинку й спробувати один раз выкрасть Лавинию. Г — Жа Тучкова виявляється проте проникливіше князя й у повному іносказань розмові вказує йому на нездійсненність подібних намірів. Той, однак, починає випробовувати пекучу тугу за Лавинии. Нарешті та й сама прибуває в Петербург (ішов 1850 р.) і особисто відвідує князя в його будинку!

Відбувається рішуче пояснення, під час якого Лавиния просить князя просто зберігати терпіння, і тоді щастя наздожене їх саме по собі. Тут же колишній г — н ван Шонховен зізнається, що два віршовані рядки (давно що вже стали лейтмотивом усього роману): « чиПам’ятаєш труб тужливі звуки, / Бризи дощу, напівсвітло, напівтемряву?..« — узяті з Некрасова.

Але спроба закоханих поговорити на жовтневому балі в Аничковом палаці кінчається невдачею: чоловік не відстає від Лавинии, підвищений (але безуспішний) інтерес до юної красуні проявляє сам імператор, якийсь конногвардеец нелестно про неї озивається (от і привід для дуелі, з якої починається роман)… Лише зустріч із Анетой приносить радість: та береться за пристрій їхніх побачень у себе будинку. Але Лавиния зізнається навіщо — те у своєму зв’язку чоловікові, і той відвозить її в село. Повернувшись весною в Петербург, м. Ладимировский проте втрачає свою дружину: 5 травня вона збігає із князем, після чого фамільний будинок Мятлева валить сам по собі. Микола розпоряджається схопити втікачів, для чого за ними споряджена погоня у всіх можливих напрямках. Закохані ж біжать у Москву. По дорозі вони знайомляться з милим поміщиком Іваном Євдокимовичем, у якого надовго затримуються і який теж якимось образом був пов’язаний з подіями 14 грудня. Лише в день від’їзду з’ясовується, що це — Авросимов (див. роман «Бєдний Авросимов»).

Через Москву й Тулу втікачі відправляються убік Пятигорска, але несподівана зустріч із дружелюбно настроєним полковником фон Мюфлингом (якому насправді доручене затримати закоханих, але якому закохані щиро подобаються) змушує їх повернути в Тифлис, до родичів Амирана. Слідом, ваблений інтуїцією, їде й полковник, але гостинні грузини переконують його не вживати нічого проти щасливої пари. Тло Мюфлинг дає обіцянка — але отут, на лихо, з’являється Тимофій Катакази, що і затримує Лавинию із князем. Їх перепроваджують у Петербург: князя — у міцність, Лавинию — до законного чоловіка. Останній сподівається на відновлення сімейних відносин, але даремно. Хоча князя позбавляють титулу, стану й відправляють у безстрокову рядовим на Кавказ, Лавиния як і раніше любить його. Борошна солдатчини підсилюються тому, що терпіти їх доводиться в тім самому гарнізоні, де закохані відновлювали сили під час своєї подорожі й де, зважаючи на все, і скінчила свої дні Александрина. Після поранення князя Лавиния знову кидає чоловіка й під чужим ім’ям надходить у сестри милосердя — щоб бути поруч із улюбленим, але її знову під конвоєм повертають у столицю. Через якийсь час Амиран ( щоженився вже на Марго, подрузі Лавинии) одержує від її лист, де та повідомляє про своє бажання примиритися із чоловіком і виїхати з ним в Італію. Незабаром умирає Микола, і зневірений уже був князь одержує повне помилування. Він поселяється у своєму маєтку в Костромській губернії, куди під видом ключниці приїжджає знеможена цим життям Лавиния. Щастя їх недовго: спробувавши відкрити для селян лікарню, а потім школу, князь умирає. Публикуемые в епілозі листа проливають світло на деякі подробиці цієї історії. Так, раптовий від’їзд Лавинии в Італію був викликаний листом Єлизавети, сестри Мятлева, де та повідомляла нещасну причиною всіх лих князя

Додав:

Схожі публікації