Восьмирічна Некрапка живе в комірці на горищі великого петербурзького будинку. Її мати шиттям і готуванням заробляє на їжу всій сім’ї. Вітчим, Єгор Єфімов, людина дивний. Він талановитий скрипаль, але закинув музику, тому що «лиходійка» дружина нібито загубила його дарування. Тільки її смерть «розв’яже» його. Грубий і безцеремонний, він безсоромно живе за рахунок зганьбленої їм жінки, що, незважаючи ні на що, продовжує його любити. Вона вже давно й небезпечно хвора. Замолоду Єфімов був вільним кларнетистом у багатого й доброго поміщика, із чийого оркестру пішов після раптової смерті свого друга, італійського скрипаля. Той був «дурною людиною», але з рисами надприродного. «Диявол до мене нав’язав», — згадував про нього згодом Єфімов. Італієць заповів йому свою скрипку й вивчив на ній грати. З тих пор Єфімовим опанувало горду свідомість своєї геніальності, винятковості, уседозволеності. Не випробовуючи ніякої подяки до людей, що допомагали йому, (поміщикові й графові), він пропивав гроші, що даються йому для поїздки в Петербург, де б він міг розвити свій талант. Лише через сім років безладних скитаний по провінції він нарешті виявився в столиці. Тут уже 30 — літній скрипаль зійшовся з юним колегою, російським німцем Б., з яким ділив дах і їжу. У другу, що втратив технічні навички, Б. вражало «глибоке, ;…; інстинктивне розуміння мистецтва», але пригнічували самовпевненість і «безперервна мрія про власного генія». Б. завзято трудився й, незважаючи на порівняно скромне дарування, зрештою досяг успіху й став відомим музикантом. Талановитий же Єфімов, не володіючи «ні терпінням, ні мужністю», поступово співався й поводився усе більш непорядно. Друзі розсталися, але Б. назавжди зберіг симпатію й жаль до товариша юності. Незабаром Єфімов женився на матері дворічної тоді Некрапки, мрійниці, що повірила в його талант і готової пожертвувати всім заради чоловіка. Якось Б. допоміг старому другові влаштуватися в театральний оркестр. Той не віддавав ні копійки платні дружині й «дочки», пиячачи сам і напуваючи приятелів. Незабаром він був звільнений через кепський, зарозумілий характер. Не розуміючи щирих взаємин матері й вітчима, Некрапка жагуче привязывается до «батька». Він так само «гнаний» строгою матір’ю, як вона сама. Дівчинку надихають мрії, навіяні мовленнями Єфімова: після смерті матері вони разом з «батьком» покинуть убоге горище й підуть у нове, щасливу життя — в «будинок із червоними завісами», багатий особняк, видний з їхнього вікна. Коли на гастролі в Петербург приїжджає знаменитий скрипаль Із — Ц, для Єфімова справою життя стає потрапити на його концерт. Він повинен довести собі, що й З — Ц — ніщо перед його не визнаним через «злі» людей, але великим генієм. Де взяти гроші на квиток? Користуючись сліпою любов’ю до себе Некрапки, вітчим змушує неї обдурити хвору матір, що послала дочку за покупками з останніми рублями. Віддавши гроші «батькові», дівчинка повинна сказати, що втратила їх. Розгадавши план чоловіка, мати вдається у відчай. Раптом від Б. приносять квиток на концерт Із — Ца. Єфімов іде. Вражена жінка в цей же вечір умирає. Уночі злиденний музикант вертається, убитий свідомістю своєї незначності перед мистецтвом З — Ца, Некрапка у хвилюванні кидається до збожеволілому «батькові» і захоплює його ладь із будинку, назустріч своїй дитячій мрії, хоча серце її й болить по залишеній мертвій матері. На вулиці Єфімов тікає від «дочки», що з лементами намагається наздогнати безумця, але падає без почуттів. Сам він незабаром попадає в лікарню, де вмирає. Тепер Некрапка живе в тім самому «будинку із червоними завісами», що належить князеві X — Му, розумному, доброму й жалісливому «дивакові». Вона довго боліла після пережитого, але потім нове почуття опанувало її серцем. Це любов до чарівної й гордої однолітки Каті, дочці князя. Жвава Катя спочатку не злюбила смутну й хворобливу «сирітку», ревнуючи до неї свого батька. Однак та вселила до себе повага, з достоїнством відбивши глузування князівни над її родителями. Здатності Некрапки до навчання також уражають самолюбну пустунку, чия холодність глибоко ранить дівчинку. Один раз Катя вирішує подшутить над злою й нісенітною тіткою князя: вона впускає в її кімнати бульдога Фальстафа, що вселяє старій князівні жах. Некрапка бере на себе Катину провину й відбуває покарання, замкнена в темній кімнаті до чотирьох годин ранку, тому що про неї забули. Схвильована несправедливістю Катя піднімає шум, і дівчинку звільняють. Тепер між ними — відкрита взаємна любов: вони
плачуть і сміються, цілують один одного, секретничають до ранку. Виявляється, Катя теж давно любить подругу, але хотіла «помучити» її очікуванням. Помітивши неприродне порушення князівни, дорослі розлучають дівчинок. Незабаром Катя з родителями надовго їде в Москву. Некрапка переселяється в будинок 22 — літньої Олександри Михайлівни, замужньої сестри Каті. «Тиха, ніжна, любляча» жінка рада замінити «сиротке» мати й багато сил віддає її вихованню. Щастя дівчинки захмарюється лише беззвітною антипатією до Петра Олександровичу, чоловікові Олександри Михайлівни. Вона почуває в їхніх неприродних відносинах якусь таємницю: чоловік завжди похмурий і «двозначно жалісливий», а дружина боязка, пристрасно — вразлива й начебто в чомусь винувата. Вона худа й бліда, її здоров’я поступово погіршується через постійний щиросердечний біль. Некрапці вже тринадцять. Вона здатна багато чого відгадати, але від дійсності її відволікає пристрасть, що прокинулася, до читання. Випадково дівчинка знаходить доступ у домашню бібліотеку, де зберігаються заборонні для неї романи. Тепер вона живе «фантазіями», «чарівними картинами», що далеко несуть її від «сумовитої одноманітності» життя. Протягом трьох років вона таїться навіть від старшої подруги. Між ними давно немає довіри, хоча взаємна любов так само сильна. Коли Некрапці виконується шістнадцять, Олександра Михайлівна зауважує в неї «дивовижний голос»: із цього часу дівчина вчиться співу в консерваторії. Якось раз у бібліотеці Некрапка знаходить забуте в книзі старий лист. Якийсь С. О. пише Олександрі Михайлівні. Дівчина довідається мучившую її вісім років таємницю: уже замужем Олександра Михайлівна полюбила «неровню», дрібного чиновника. Після недовгого й цілком «безгрішного» щастя почалися «пересуди», «злість і сміх» — суспільство відвернулося від «злочинниці». Чоловік, однак, захистив неї, але велів С. О. терміново виїхати. Легкодухий коханий назавжди попрощався з «забывшейся» «смутною красунею». Вражена Некрапка відкриває зміст «довгого, безвихідного страждання» Олександри Михайлівни, її «жертви, принесеної покірно, безмовно й дарма». Адже Петро Олександрович «нехтує її й сміється над нею»: перш ніж увійти в кабінет дружини, він звичайно перед дзеркалом «переробляє» свою особу. Із що наспівує й сміється людини перетворюється в понурим, згорбленим, убитим горем. Некрапка, що побачила це, уїдливо регоче в особу «злочинцеві, що прощає гріхи праведникові». Незабаром Петро Олександрович, якого дружина підозрює в схованій за безпричинною причепливістю любові до Некрапки, вистежує дівчину в бібліотеці й бачить заповітний лист. Бажаючи виправдатися сам, він обвинувачує Некрапку в аморальній переписці з коханцями. Під час бурхливої сцени в кабінеті Олександри Михайлівни чоловік загрожує вигнати вихованку з будинку. Некрапка не спростовує наклепу, боять «убити» подругу правдою. Та захищає дівчину. Удавальник у злості нагадує дружині про минуле «гріху», чим доводить її до непритомності. Некрапка викриває його моральне тиранство над дружиною заради того, «щоб довести», що він «безгрешнее її»! Перед тим як назавжди покинути їхній будинок, вона повинна ще поговорити з помічником Петра Олександровича Овровым, що зненацька неї зупиняє

Додав:

Схожі публікації