Центральна подія перших розділів роману — втеча Сергія і його друга Рублі. Спочатку описується в’язниця, у яку попадають піймані після втечі підлітки. При обшуку в головного героя знаходять кинджал, але німці якось забувають про нього. Хлопців б’ють і після декількох днів в’язниці, у якій вони знайомляться з деякими російськими військовополоненими, знову відправляють у той же табір. З одного боку, Сергія тепер більше поважають лагерники, з іншого боку — повернення в табір гірше смерті

Автор (оповідання ведеться від першої особи) міркує про те, як необхідні були підліткові любов, як він шукав саме її і як німецька фашистська машина не дозволяла йому бути хоч кимсь улюбленим. Щодня по п’ятнадцяти годин діти, голодні, що мерзнуть, змушені працювати — перевертати важку вагонетку з рудою. За ними стежить німець — фоарбайтер Пауль. Група, у якій працює головний герой, складається із двох білорусів — загальмованого Андрия й нахабного Володі — і двох поляків — сильного Стефана й придуркуватого Броніслава

Підлітки ненавидять свого майстра, намагаються по можливості досадити йому. Саме головне — дотримувати обережності, тому що по найменшому приводі можна дістати обвинувачення, і тоді їх чекають не тільки жорстокі побої, але й концтабір. Один раз у табір приходить гестапівська комісія. Діти бачать своїх фоарбайтеров у формі штурмовиків. Автор міркує про природу німців, про їхню відповідальність за фашизм. У героя в шафці захований украдений мішок з картоплею, що йому дали солагерники на зберігання, і в мішку — усе той же кинджал

Сергій розуміє, що якщо все це знайдуть, то його, швидше за все, чекає розстріл. Збожеволілий від жаху, він намагається сховатися. Однак німці при обшуку пропускають шафку з картоплею. Так йому в черговий раз вдається уникнути смерті

У цей же час, до речі, у таборі ховається й хтось Эсман — дивна людина незрозумілої національності, поліглот, що ховається від німців у російському арбайтлагере. Ув’язнені ховають його, намагаються допомагати їжею. Сергій часто розмовляє з ним. Уже після обшуку Эсмана зауважує на сходах табірний перекладач

Він негайно ж доносить на нього, Эсмана ведуть. Улаштовується очна ставка. Эсман нікого не видає. Весь табір карається позбавленням їжі на день. Для роками голодуючого табору, де хліб — головна цінність, це — теперішня трагедія

Після втечі Сергія перекладають на роботу в ливарний цех, на військовий завод. З кожним днем непосильної роботи росте ненависть героя до німців. Він так слабшав, що фізично не може нічого протиставити їм, але його сила в тім, що «я бачив. Це не повинне було загинути

Моє знання було в десятки, у сотні разів важливіше мене самого… Я повинен був якомога швидше розповісти, передати моє знання всім». У таборі йде звичайне життя: люди міняють одяг на хліб, намагаються знайти сигарети, грають вкарты.

Автор спостерігає за табірними персонажами — описуються: Лева — Кранк (один з табірних заводив, занадто зарозумілий), Микола Соколик (озлобившийся картковий гравець), Москвич (добрий хлопець, що не вміє й не бажаючий «поставити» себе в табірному суспільстві), Павка — Перукар, Папаша Зелінський (підсліпуватий інтелігент, що намагається писати спогаду), Іван Ігнатійович (ґрунтовний робітник людина, у фіналі вбиваючого німця молотком) і ін. У кожного своя історія. Після втечі герой, будучи не в змозі більше виносити таке життя, намагається «закранковать» — нанести собі яку — небудь сильну травму, щоб його визнали негідним до роботи. Сергій прикладає руку до розпеченої печі, одержує найсильніший опік, але його навіть не допускають кврачу.

Втім, наступного дня його до півсмерті б’є майстер у цеху, і лише тоді його залишають у бараку. У таборі починається епідемія тифу. Сергій попадає в тифозний барак. Тут за підлітками доглядає неприступна й всіма улюблена лікар Софія Олексіївна

У таборі з’являються нові поліцаї — Фриц, Бородавка, Перебиті — Поламані Крила. Софія Олексіївна намагається подольше затримати дітей у лікарні, щоб їм не потрібно було йти на роботу. Один раз у барак уриваються поліцаї, обвинувачують лікаря в саботажі, по — звірячому б’ють підлітків і відправляють їх усіх назад у табір. Сергій, однак, доходить на той час до того крайнього ступеня виснаження, коли людина зовсім не в змозі виконувати важку роботу. Його разом з партією таких же «кранков» — доходяг відправляють в іншій табір

У новому таборі, у Лангенберге, Сергій попадає в інше табірне суспільство. Його неласкаво зустрічає староста з росіян: «Не мешканець». Тут працюють на вальцепрокатной фабриці; голод ще сильніше — наближається кінець війни (лагерники раз у раз по всяких ознаках починають розуміти це), і німцям не під силу годувати росіян рабів

Один раз, втім, один німець, що вирішив розважитися, кладе на забір цукерку. Автор говорить, що, коли вона, поділена на п’ятьох, була з’їдена, у дітей був просто «шок, смакова трагедія». Як украй виснаженого, Сергія перекладають на фабрику « Фолькен — Борн».

Тут умови получше; він працює помічником покрівельника. Час від часу в нього з’являється можливість потрясти грушу й наїстися напівгнилих плодів. Один раз Сергію, от уже більше року сильно кашляє, директор фабрики передає пачку противоастматических сигарет

У новому таборі — нові знайомства. Тут багато французів, з яких особлива увага героя залучають Жан і Марсель; є й російські військовополонені — Ванюша, Петрович і Аркадій, з якими особливо хочеться подружитися Сергію. Дійсно, йому це вдається, і він допомагає Ванюші красти німецькі пістолети й проносити їх у табір. Один раз вони, вибравшись із табору, убивають одного німця, що міг на них донести. Явно відчувається, що війна підходить кконцу.

У таборі готується повстання, полонені на таємних зборах міркують, як надійти, яке «політично вірне рішення» вони зобов’язані прийняти. По неділях Сергій з Ванюшею ходять на добровільні роботи — щоб подивитися місто й добути хліба. Під час однієї з таких вилазок вони йдуть досить далеко, чим залучають до себе увага німців

Навздогін за ними посилають патруль. Лише завдяки впевненому поводженню Ванюші при обшуку в них не зауважують пістолети. Для Сергія Ванюша — зразок для наслідування, він шукає його поваги, але повної довірчості так і не з’являється. За кілька тижнів до кінця війни в таборі з’являються власовцы, від яких німці намагаються позбутися

До них неприязно ставляться й росіяни, і німці. Герой з інтересом спостерігає за ними, зацькованими, що зрадили й відданими. Саме головне протягом останніх тижнів перед перемогою — очікування розстрілу: ходять слухи, що німці нікого в живі не залишать. Саме на цей випадок у таборі й накопичується зброя

Навесні 1945 — го вже мало працюють, дуже багато часу ув’язнені проводять у бомбосховище — союзники бомблять Німеччину. Один раз уночі лагерники намагаються стратити старшого майстра. Полонені й Сергій вибираються з табору, доходять до його будинку, але підприємство кінчається невдало.

Через кілька днів у табір приходять американці. Описуються «божевільні неділі звільнення. Невидимий під сонцем вогонь тріскотів на табірному плацу. Горіло сухим, труєним нашим подихом дерево — .безсонні лагерники палили витягнені з бараків нари

Валила з танковим брязкотом імперія, а тут була така тиша, що чутно було, як сонце світить». Сергій із приятелями пробираються з американської зони окупації на схід — до своїм. Вони проходять через юрби обеззброєних німців, почуваючи їхню ненависть до себе. В одну з ночей їх ледве не вбивають

Мандрівки по американській території тривають до серпня 1945 — го, поки під Магдебургом їх не передають росіянином. «До нового, 1946 р. я був будинку. Повернувся з відчуттям, що знаю про життя все. Однак мені треба було тридцять років життєвого досвіду, щоб я зумів дещо розповісти про свої головні життєві переживання».

Схожі публікації