«В одній з віддалених вулиць Москви, у сірому будинку з білими колонами, антресолью й кривим балконом жила ніколи бариня, удова, оточена численною двірнею…

Із числа всієї її челяді самою чудовою особою був двірник Гарасим, чоловік дванадцяти вершків росту, складена богатирем і глухонімий від рожденья. Бариня взяла його із села, де він жив одні, у невеликій хатинці, окремо від братів, і чи вважався не самим справним тягловим мужиком. Обдарований надзвичайною силою, він працював за четверо…».

Але от Гарасима привезли в Москву, дали в руки мітлу й лопату, визначили двірником. «Міцно не полюбилося йому спочатку його нове життя. З дитинства звик він до польових робіт, до сільського побуту». Нарешті він звик до міського життя.

Стара бариня прислугу тримала численну. Один раз їй вздумалось женити свого башмачника, гіркого п’яницю Капітона.

« — Може він зробиться розсудливим», — сказала вона своєму головному дворецькому Гаврилу.

« — Отчого ж не женити — з! з, — відповів Гаврило, і дуже навіть буде добре — з».

Відразу бариня розпорядилася віддати заміж за п’яницю пралю Тетяну.

Тетяна, «жінка років двадцяти осьми, маленька, худа, білява, з родимками на лівій щоці. Родимки на лівій щоці шануються на Русі худою прикметою — пророкуванням нещасного життя… buy albion gold Тетяна не могла похвалитися своєю долею. З ранньої молодості її тримали в чорному тілі: працювала вона за двоє, а пещення ніякий ніколи не бачила; одягали її погано; платня вона одержувала саме маленьке»… (Але ж їй, «як митецькій і вченій пралі, поручалася одна тільки тонка білизна»).

«Колись вона слыла красунею, але краса з її дуже незабаром зіскочила. Вдачі вона була досить смирного, або, краще сказати, заляканого; до самої себе вона почувала повну байдужість, інших — боялася смертельно; думала тільки про те, як би роботу на термін скінчити, ніколи ні з ким не говорила й тріпотіла при одному ім’ї барині, хоча та її майже в очі не знала».

А тепер про любов Гарасима до Тетяни. «Полюбилася вона йому: чи лагідним вираженням особи, чи боязкістю рухів…». Якось зустрівши її у дворі, він схопив неї за лікоть і, ласкаво мукаючи, простягнув їй пряник — петушка із сухозлітним золотом на хвості й крилах. «З того дня він вуж їй не давав спокою: куди, бувало, вона не піде, він уже отут як отут, іде їй назустріч, посміхається, мукає, махає руками, стрічку раптом витягнеться через пазуху й усучить їй, мітлою перед нею пил розчистить. Бідна дівка просто не знала, як їй бути й що робити. Незабаром весь будинок довідався про витівки німого двірника; глузування, прибауточки, кілкі слівця посипалися на Тетяну. Над Гарасимом, однак, глумитися не все вирішувалися: він жартів не любив; та і її при ньому давали спокій. Рада не рада, а потрапила дівка під його заступництво».

Побачивши один раз що п’яниця Капітон «якось занадто люб’язно раскалякался з Тетяною, Гарасим підкликав його до себе пальцем, відвів у каретний сарай, так схопивши за кінець дишель, що стояв у куті, злегка, але багатозначно погрозив йому ім. З тих пор вуж ніхто не заговорював з Тетяною».

Тепер Гарасим хотів просити в барині дозволу женитися на Тетяні, чекав тільки нового каптана, обіцяного йому дворецьким: хотілося в пристойному виді з’явитися перед баринею. Він її міцно побоювався при всій своїй безстрашності.

От так одна дурна, порожня баба розпоряджалася людськими долями. Гарасим, Тетяна, Капітон та інші… Ні утворення в них, ні розвитку, ні змісту в житті! Соціальна обстановка людей калічить.

П’яниці Капітонові наречена дуже подобалася, але всі знали, що Гарасим до неї небайдужий.

« — Так помилуйте, Гаврило Андреич! Адже він мене вб’є, їй — богу, уб’є, як муху яку — небудь прихлопнет; адже в нього рука, адже ви извольте подивитися, що в нього за рука; адже в нього просто Минина й Пожарського рука».

« — Ну, пішов геть, — нетерпляче перебив його Гаврило…

Капітон відвернувся й поплівся геть.

— А покладемо, його б не було, — крикнув йому вслід дворецький, — ти — те сам згодний?

— Виявляю, — заперечив Капітон і вийшов.

Красномовство не залишало його навіть у крайніх випадках».

Потім дворецький викликав Тетяну. Дівчина мила, гарна, трудівниця. Добра, лагідна душа. Але до якого ж ступеня вона забита й принижена!

« — Що накажете, Гаврило Андреич? — проговорила вона тихим голосом.

Дворецький пильно подивився на неї.

— Ну, — промовив він: — Танюша, хочеш заміж итти? Бариня тобі нареченого знайшла.

— Слухаю, Гаврило Андреич. А кого вона мені в наречені призначає? — додала вона з нерішучістю.

— Капітона, башмачника.

— Слухаю — З.

— Він легковажна людина, — це точно. Але пані в цьому випадку на тебе сподівається.

— Слухаю — З. cheap albion gold

— Одне лихо… адже цей глухарь — те, Гераська, він адже за тобою доглядає. І чим ти цього ведмедя до себе приворожила? Але ж він уб’є тебе, мабуть, ведмідь такої.

— Уб’є, Гаврило Андреич, неодмінно вб’є.

— Уб’є… albion gold Ну, це ми побачимо. Як це ти говориш: уб’є. Хіба він має право тебе вбивати, поміркуй сама.

— А не знаю, Гаврило Андреич, чи має, немає чи.

— Экая! Адже ти йому эдак нічого не обіцяла…

— Чого изволите — з?

Дворецький помовчав і подумав:

— Безмовна ти душу!»

Треба було виконувати скороминущий каприз старої барині, але так щоб не стурбувати її якою — небудь подією.

«Думали, думали й видумали нарешті. Неодноразово було замічено, що Гарасим терпіти не міг п’яниць… Вирішили навчити Тетяну, щоб вона прикинулася хмільний і пройшла б похитуючись і погойдуючись мимо Гарасима. Бідна дівка довго не погоджувалася, але неї вмовили… Хитрість удалася як не можна краще». Гарасим втратив до Тетяни всякий інтерес, хоча пережив сильне потрясіння: цілу добу не виходив зі своєї комірки й форейтор Антипка бачив крізь щілину, як Гарасим сидячи на ліжку, приклавши до щоки руку, тихо, розмірно й тільки зрідка мукаючи — співав, тобто погойдувався, закривав ока й струшував головою, як ямщики або бурлаки, коли вони затягують свої тужливі пісні. Антипке стало моторошно й він відійшов від щілини. Коли ж на інший день Гарасим вийшов з комірки, у ньому особливої зміни не можна було помітити. Він тільки став начебто поугрюмее, а на Тетяну й на Капітона не обертала ні найменшої уваги».

А через рік, коли Капітон остаточно спився й разом із дружиною був відправлений у далеке село, Гарасим у момент їхнього від’їзду «вийшов зі своєї комірки, наблизився до Тетяни й подарував їй на пам’ять червона паперова хустка, куплена їм для неї ж з рік тому назад». І вона, розплакалася, і «сідаючи у віз, по — християнському три рази поцілувалася з Гарасимом». Він хотів було неї проводити, але потім раптом зупинився, «махнув рукою й відправився уздовж ріки».

Вечоріло. Раптом він помітив, що в тину в самого берега борсається білий із чорними плямами щеня й ніяк не може вибратися. Гарасим підхопив «нещасну собачку», «сунув її до себе за пазуху», а будинку уклав на своє ліжко, приніс із кухні чашечку молока. «Бідній собачці було всього тижня три., вона ще не вміла пити із чашки й тільки тремтіла й жмурилася. Гарасим взяв її легонько двома пальцями за голову й принагнул її мордочку до молока. Собачка раптом початку пити з жадібністю, фиркаючи, трясучись і захлинаючись. Гарасим дивився, так як засміється раптом… Всю ніч він возився з нею, укладав її, обтирав і заснув, нарешті, сам біля її якимось радісним і тихим сном.

Жодна мати так не доглядає за своєю дитиною, як доглядав Гарасим за своєю вихованкою». Потроху слабеньке, кволе, некрасиве щеня перетворилося «у дуже ладного собачку». buy albion gold «Вона жагуче прив’язалася до Гарасима й не відставала від нього ні на крок». Він неї назвав Муму.

Пройшов ще рік. І раптом «в один прекрасний літній день» бариня побачила у вікно Муму й веліла неї привести. Лакей кинувся виконувати наказ, але лише за допомогою самого Гарасима вдалося її изловить.

« — Муму, Муму, підійди ж до мене, підійди до барині, — говорила пані: — підійди, дурненька… не бойсь…

— Підійди, підійди, Муму до барині, — повторювали нахлібниці: — підійди. cheap albion gold Але Муму тужливо оглядалася навкруги й не рушала з місця».

Принесли блюдечко з молоком, але Муму його навіть і не понюхала, «і все тремтіла й озиралася як і раніше».

— Ах яка ж ти! — промовила бариня, підходячи до їй, нагнулася й хотіла погладити її, але Муму судорожно повернула голову й ощирилася. Бариня моторно отдернула руку…

— Віднеси її геть, — проговорила голосом, що змінився, баба. — Кепська собачка! Яка вона зла!»

На інший ранок вона сказала:

« — И на що німому собака? Хто йому дозволив собак у мене надворі тримати?..

— Щоб її сьогодні ж тут не було… чуєш?» — наказала вона Гаврилу.

Одержавши наказ від дворецького, лакей Степан изловил Муму в той момент, коли Гарасим вніс у панський будинок в’язку дров, а собачка, як звичайно, залишилася за дверима його чекати. Степан відразу сіл на першого візника, що попався, поскакав в Охочий ряд і комусь продав собачку за півкарбованця. При цьому він домовився, що її тиждень протримають на прив’язі.

Як Гарасим її шукав! До самої ночі. Весь наступний день він не показувався, на інший ранок вийшов зі своєї комірки на роботу, але його особа немов скам’яніло. buy albion silver

«Настала ніч, місячна, ясна». Гарасим лежав на сіннику й «раптом відчув, начебто його смикають за полу; він весь затріпотів, однак не підняв голів, навіть замружився, але от знову…». Перед ним була Муму з обривком на шиї, він «стис неї у своїх обіймах», а вона миттєво облизала йому вся особа.

Єдина істота, що він любив і яке так любило його. Люди йому вже колись пояснили знаками, як його Муму «окрысилась» на бариню, він розумів, що від собаки вирішили позбутися. Тепер він став неї ховати: весь день тримав у комірці взаперті, уночі виводив.

Але коли якийсь п’яниця влігся на ніч за забором їхнього двору, Муму вночі під час прогулянки залилася голосним гавкотом. Раптовий гавкіт розбудив бариню.

« — Знову, знову цей собака!.. Ох, пошліть за доктором. Вони мене вбити хочуть…».

Весь будинок був піднятий на ноги. Гарасим, побачивши вогні, що замигтіли, і тіні у вікнах, схопив свою Муму й замкнувся в комірці. Уже ломилися в його двері. Гаврило всім наказав вартувати до ранку, а сам «через старшу компаньйонку Любов Любимовну, з якої разом крав і враховував чай, цукор і іншу бакалію, велів доповісти барині, що собаки завтра «у живі не буде, щоб бариня зробила милість, не гневалась і заспокоїлася».

На наступний ранок «ціла юрба людей посувалася через двір у напрямку комірки Гарасима». Лементи, стукіт не допомагали. У дверях була діра заткнута сіряком. Проштовхнули туди ціпок…

Раптом «двері комірки швидко розгорнула — вся челядь негайно стрімголов скотилася по сходам… Гарасим нерухомо стояв на порозі. Юрба зібралася в підніжжя сходів. Гарасим дивився на всіх цих людишек у німецьких каптанах зверху, злегка обперши руки в боки; у своїй червоній, селянській сорочці, він здавався якимось велетнем перед ними. Гаврило зробив крок уперед.

— Дивися, брат, — промовив він: — у мене не пустуй.

И він почав йому пояснювати знаками, що бариня, мол, неодмінно вимагає

твого собаки: подавай, мол, її зараз…

Гарасим подивився на нього, указав на собаку, зробив знак рукою у своєї шиї, як би затягуючи петлю, і з питальною особою глянув на дворецького.

— Так, так, — заперечив той, киваючи головою: — так, неодмінно.

Гарасим опустив очі, потім раптом струснувся, знову вказав на Муму, що увесь час стояла біля нього, безневинно помахуючи хвостом і із цікавістю поводячи вухами, повторив знак удушення над своєю шиєю й значно вдарив себе в груди, як би повідомляючи, що сам берет на себе знищити Муму.

— Так ти обдуриш, — замахав йому у відповідь Гаврило.

Гарасим подивився на нього, презирливо посміхнувся, знову вдарив себе в груди й захлопнув двері…

— Залишіть його, Гаврило Андреич, — промовив Степан: — він зробить, коли обіцяв.

Уж він такий… Уже коли він обіцяє, це напевно. Він на це не те, що наш брат. Що правда, то правда. Так».

Через годину Гарасим, ведучи на мотузочці Муму, вышле з будинку. Спочатку в трактирі він взяв щи з м’ясом «накришив туди хліба, дрібно порубав м’ясо й поставив тарілку на підлогу. Муму прийнялася їсти зі звичайною своєю ввічливістю, тільки — но доторкаючись мордочкою до страви. Гарасим довго дивився на неї; дві важкі сльози викотилися раптом з його очей… Він заслонив особу своєю рукою. Муму з’їла полтарелки й відійшла, облизуючись. Гарасим устав, заплатив за щи й пішов геть»…

Він ішов, не кваплячись, не спускаючи Муму з мотузочки. Проходячи повз споруджуваний флігель, взяв звідти пари цегл. Потім від Кримського Броду дійшов до місця, де стояли два човники й підхопився разом з Муму в одну з них. Він «так сильно прийнявся гребти, хоча й проти теченья ріки, що в одне мгновенье умчався сажнів на сто… Він кинув весла, припав головою до Муму»… albion silver

Єдина істота, що він любив і яке так любило його. cheap albion silver Убити ця істота своїми руками! Але йому навіть у голову не прийшло порушити приказанье барині. Удалося хоча б не віддати собачку на мученье в чужі руки.

Нарешті він випрямився, «огорнув мотузкою взяті їм цегли, прилаштував петлю, наділ її на шию Муму, підняв неї над рікою, востаннє подивився на неї… Вона довірливо й без страху поглядала на нього й злегка махала хвостиком. Він відвернувся, замружився й розтиснув руки…».

«Увечері на шосе неспинно крокував якийсь велетень із мішком за плечима й з довгим ціпком у руках. Це був Гарасим». Він поспішав ладь із Москви, до себе в село, на батьківщину, хоча там його ніхто не чекав.

«Тільки що що наступила літня ніч була тиха й тепла; з одного боку, там, де сонце закотилося, край неба ще білів і слабко туманився останнім відблиском дня, що зникав, — з іншої сторони вже здіймав синій, сивий сутінок. Ніч ішла звідти. Переспівала сотнями гриміли навкруги, наввипередки перекликивались деркачі… Гарасим не міг їх чути, не міг він чути також чуйного нічного шушукання дерев,.. але він почував знайомий запах жита, що поспіває, яким так і віяло з темних полів, почував, як вітер, що летів до нього назустріч, — вітер з батьківщини — ласкаво вдаряв його в особу…».

Через два дні він був уже у своєї избенке, помолился перед образами й відправився до старости. Староста зачудувався, але стояв косовицю й «Гарасимові, як відмінному працівникові, відразу дали косу в руки».

А в Москві бариня розгнівалася й спочатку наказала повернути його негайно, а потім заявила, що «така невдячна людина їй зовсім не потрібний».

И він живе самотньо у своїй сільській хатинці. Душу в цього здорованя — богатиря ніжна, ранима. Тому він на жінок більше не дивиться й жодної собаки в себе не тримає.

Влада одних людей над іншими. Як вона калічить і тих і інших.

До пори до часу люди ще такі (у переважній більшості), що їм потрібна вузда? І чим менш доконані ці люди, тим, видимо, міцніше повинна бути вузда. Над ними влада звичайно така, яку вони заслуговують. Виявися всю або переважну більшість такими як Гарасим — чесними, щиросердечними, самовідданими, роботящими, виник би якийсь зовсім інший порядок, інша суспільна система. Але поки що із всієї двірні таким виявилася лише людина «не від миру цього», глухонімий, що майже не сприймає всієї інформації, всіх сигналів «цього миру».

И Тетяна, світла в сутності душу, задавлена цим життям і цілком слухняна. Її можна як завгодно повертати й набудовувати. Нею можна маніпулювати, як і всією юрбою.

Схожі публікації