Короткий зміст повести

Кандид, чистий і щирий юнак, виховується в убогому замку зубожілого марнолюбного вестфальского барона разом з його сином і дочкою. Їхній домашній учитель, доктор Панглосс, доморослий філософ — метафизик, учив дітей, що вони живуть у кращому з мирів, де все має причину й наслідок, а події приходять до щасливого кінця. Нещастя Кандида і його неймовірні подорожі починаються, коли його виганяють із замка за захоплення прекрасною дочкою барона Кунегондой.

Щоб не вмерти з голоду, Кандид вербується в болгарську армію, де його січуть до півсмерті. Він ледь уникає загибелі в жахливому бої й рятується втечею в Голландію. Там він зустрічає свого вчителя філософії, що вмирає від сифілісу. Його лікують із милосердя, і він передає Кандиду страшну новину про винищування родини барона болгарами. Кандид уперше бере під сумнів оптимістичну філософію свого вчителя, настільки потрясають його пережита й жахлива звістка

Друзі пливуть у Португалію, і, тільки — но вони ступають на берег, починається страшний землетрус. Поранені, вони попадають у руки інквізиції за проповідь про необхідність вільної волі для людини, і філософа повинні спалити на багатті, щоб це допомогло втихомирити землетрус. Кандида хльостають різками й кидають умирати на вулиці. Незнайома баба підбирає його, виходжує й запрошує в розкішний палац, де його зустрічає кохана Кунегонда. Виявилося, вона чудом вижила й була перепродана болгарами багатому португальському євреєві, що змушений ділити її із самим Великим інквізитором. Раптом у дверях показується хазяїн Кунегонды. Кандид убиває спочатку його, а потім Великого інквізитора. Всі троє вирішують бігти, але по дорозі якийсь чернець краде в Кунегонды коштовності, подаровані їй Великим інквізитором

Вони із працею добираються до порту й сідають на корабель, що пливе в Буенос — Айрес. Там вони першою справою шукають губернатора, щоб обвінчатися, але губернатор вирішує, що така гарна дівчина повинна належати йому самому, і робить їй пропозиція, що вона не ладь прийняти. У ту ж мінуту баба бачить у вікні, як з корабля, що підійшов у гавань, сходить обокравший їхній чернець і намагається продати прикраси ювелірові, але той довідається в них власність Великого інквізитора. Уже на шибениці злодій зізнається в крадіжці й докладно описує наших героїв. Слуга Кандида Какамбо вмовляє його негайно бігти, не без підстави думаючи, що жінки як — небудь викрутяться. Вони направляються у володіння єзуїтів Впарагвае.

У так званому батьку полковнику Кандид довідається барона, брата Кунегонды. Він також чудом залишився живий після побоїща в замку й волею долі виявився серед єзуїтів. Довідавшись про бажання Кандида женитися на його сестрі, барон намагається вбити нахаби, але падає, поранений. Кандид і Какамбо біжать, виявляються в полоні в диких орейлонов, які, думаючи, що друзі — слуги єзуїтів, збираються їх з’їсти. Кандид доводить, що тільки що він убив батька полковника, і знову уникає смерті. Так життя знову підтвердило правоту Какамбо, що считали, що злочин в одному світі може піти на користь вдругом.

Потім Кандид і Какамбо, збившись із дороги, попадають у легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європі ходили небилиці, мов, золото там цінується не дорожче піску. Ельдорадо оточували неприступні скелі, тому ніхто не міг проникнути туди, а самі жителі ніколи не залишали своєї країни. Так вони зберегли споконвічну моральну чистоту й зуміли осягти блаженство. Усі жили, здавалося, у достатку й веселості; люди мирно трудилися, у країні не було ні в’язниць, ні злочинів

У молитвах ніхто не випрошував благ у Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав. Ніхто не діяв по примусі: схильність до тиранії була відсутня й у державі, і в характерах людей. При зустрічі з тутешнім монархом гості звичайно цілували його в обидві щоки. Король умовляє Кандида залишитися в його країні, оскільки краще жити там, де тобі по душі. Але друзям дуже хотілося з’явитися в себе на батьківщині багатими людьми, а також з’єднатися з Кунегондой. Король на їхнє прохання дарує друзям сто овець, вантажених золотом і самоцвітами. Дивна машина переносить їх через гори, і вони залишають щасливий край, де насправді все прекрасно й про яке вони завжди будуть шкодувати

Поки вони рухаються від границь Ельдорадо до міста Суринаму, усе вівці, крім двох, гинуть. У Суринаме вони довідаються, що в Буенос — Айресі їх як і раніше розшукують за вбивство Великого інквізитора, а Кунегонда стала улюбленою наложницею губернатора. Вирішено, що викуповувати красуню туди відправиться один Какамбо, а Кандид відправиться у вільну республіку Венецію й там буде їх чекати. Майже всього його скарбу краде шахрай — купець, а суддя ще карає його штрафом. Після цих подій низькість людської душі в черговий раз валить у жах Кандида. Тому в попутники юнак вирішує вибрати самою нещасною, скривдженою долею людини. Таким він порахував Мартіна, що після пережитих лих став глибоким песимістом. Вони разом пливуть у Францію, і по дорозі Мартін переконує Кандида, що в природі людини брехати, убивати й віддавати свого ближнього й скрізь люди однаково нещасні й страждають від несправедливостей

У Парижу Кандид знайомиться з місцевими вдачами й звичаями. І те й інше досить його розчаровує, а Мартін тільки більше зміцнює у філософії песимізму. Кандида відразу оточують шахраї, лестощами й обманом вони витягають із нього гроші. Кандиду влаштовують пастку, йому загрожує в’язниця, але, підкупивши стражів, друзі рятуються на кораблі, що пливе в Англію. На англійському березі вони спостерігають зовсім безглузду страту ні в чому не винного адмірала

З Англії Кандид попадає нарешті у Венецію, помышляя лише про зустріч із ненаглядної Кунегондой. Але там він зустрічає ще один зразок людських прикростей — служницю із замка. Життєві колотнечі доводять її до проституції, і Кандид зажадав допомогти їй грошима, хоча філософ Мартін пророкує, що нічого гарного із цього не вийде. І дійсно, через якийсь час вони знаходять неї в ще більш тяжкому положенні. Свідомість того, що страждання для всіх неминучі, змушує Кандида шукати людину, далекої суми. Таким уважався один знатний венецианец. Але, відвідавши цієї людини, Кандид переконується, що щастя для нього складається в критику й невдоволенні навколишньої, а також запереченні кожної краси

Нарешті він зустрічає свого Какамбо, той, жалюгідний, змучений, розповідає, що, заплативши величезний викуп за Кунегонду, вони піддалися нападу піратів і ті продали Кунегонду в служіння в Константинополь. Що ще гірше, вона втратилася своєї краси. Кандид вирішує, що, як людина честі, вона однаково повинен знайти кохану, і їде в Константинополь. Але на кораблі він серед рабів довідається доктора Панглосса й власноручно заколотого їм барона. Вони чудесним образом уникли смерті, і тепер доля звела їх на кораблі. Кандид негайно викуповує нещасних і віддає гроші, що залишилися, за Кунегонду, бабу й маленьк земельний надяг

Хоча Кунегонда стала дуже виродливої, вона наполягла на шлюбі з Кандидом. Відтепер друзям нічого не залишалося, як жити й працювати на землі. Життя було воістину болісною. Працювати ніхто не хотів, нудьга панувала жахлива, доводилося без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважніше: піддати себе стільком — страшним випробуванням і пізнати на досвіді долі, подібні тим, що вони пережили, або приректи себе на нестерпну нудьгу від неробства. Гідної відповіді ніхто не знав

Панглосс зневірився в оптимізм, Мартін же, навпроти, переконався, що людям усюди однаково погано, і переносив труднощі зі смиренністю. Але от вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїй землі й цілком задоволеного такою долею. Він говорить, що будь — яке честолюбство й гординя згубні й гріховні й що тільки праця, для якого були створені всі люди, може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку й нестатку. Працювати у своєму саду й не базікати — таке рятівне рішення приймає Кандид. Громада завзято трудиться, і земля винагороджує їх сторицей. «Потрібно обробляти свій сад», — не утомлюється нагадувати всім Кандид.

Кандид — вихованець ученого німця, що навчає його «теологокосмологоглупологии». Фабульний стрижень — пошук К. улюбленої Кунегонды. Учитель К. — доктор Панглосс, буквалистски й з рідким педантизмом наступній тезі Лейбница — «всі тільки до кращого в цьому прекраснейшем з мирів». Незважаючи на сумні уроки, що множаться, життя, Панглосс залишається непоправним оптимістом, у вуста якого вкладені банальності або абсурдні аргументи, що доводять, що навіть нещастя й хвороби були для людства благом. К. уважає, що «оптимізм — це пристрасть затверджувати, що всі добре, коли в дійсності все плохо». Зі своєю наївністю (К. — уособлена простодушність) він не зважується піддати сумніву проповідь свого гнаного й гнобленого вчителя. Антагоніст К. — Мартен з його пристрастю до фактів, що розбивають теорію оптимізму

Проте віра героїв у можливість удосконалювання суспільства не пропадає. Щирі уроки мудрості підносить К. старий турків, терпляче обробляючий свій сад з переконанням, що «робота рятує нас від трьох великих зол: нудьги, пороку й нестатку». Герої філософської прози В. найчастіше залишаються персонажами — масками, обкресленими з нищівною іронією, носіями одного, певного якості або поборниками обмеженої й однобічної філософської доктрини. Їхній людський характери, що воістину страждають, викликають співчуття й симпатію, але вони скрізь і завжди бувають випадковими й недовгими гістьми, найчастіше лише ілюструючи ідеї В. Всі проблеми спрощуються, а сюжет зводиться до забавного випадку, анекдоту

Схожі публікації