Іван Карпенко-Карий написав дуже цікаву п’єсу «Сто тисяч», у якій майстерно зобразив негативних героїв. За всіма вчинками головного героя п’єси Герасима Калитки стоїть користь, прагнення до легкої поживи.

Для Герасима не мають значення дружба або родинні стосунки, якщо мова йде про можливість заробити гроші. З цих міркувань він позичає гроші своєму кумові під великі проценти. Але й кум Савка нічим не відрізняється від Герасима. Щоб дістати грошей, він ладен запродати свою душу чорту: «…то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей».

Через користолюбство Герасим ладен одружити свого сина з дочкою багатія Пузиря, щоб мати ще більше грошей. Його не турбує, що Пузирівна не вміє готувати їжу: «…смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми».

А коли він сам віддавав заміж свою дочку, то не додав за неї приданого. Через це «весілля перетворилося на бійку». Калитка навіть ніколи не випив за свої гроші, а чекав, коли хтось поставить могорич. Маючи коней, Герасим пропонує своїй дружині іти до церкви пішки, три версти туди і три версти назад. При цьому йому не жаль ні дружини, ні коней: дружині Бог дасть здоров’я, якщо піде пішки до церкви, а коні ще десять зайвих разів послужать у роботі, якщо в неділю вони відпочинуть вдома.

Герасим терпить у домі Бонавентуру — ледаря і шукача легкої наживи, сподіваючись, що той знайде в землі скарби і поділиться з ним.

Іван Карпенко-Карий у своїй п’єсі вдало показав, що користолюбна людина ніколи не здійснить свої мрії.

Схожі публікації