Читаючи комедію А. С. Грибоєдова «Горі від розуму», ми стаємо свідками зіткнення двох епох — «століття нинішнього» і «століття минулого». «Горі від розуму» — єдине ставшее відомим твору Олександра Сергійовича Грибоєдова здобув всенародну популярність. Цей добуток коштує особняком у Російській літературі першої чверті XIX століття

Конфлікт поколінь показаний Грибоєдовим з погляду передової людини свого часу, близького по поглядах до декабристів. Але не відразу була зрозуміла художня досконалість п’єси А. С. Грибоєдова. Пушкіна назвав її «бурою в склянці води», а до Чацкому відніс критично. Але особливих суперечок комедія не викликала й була сприйнята всіма правильно. Ті, хто розділяв погляди Грибоєдова, зрозуміли його точку зору й підтримали її, ті, проти кого комедія була спрямована, теж зрозуміли це й, звичайно, зайняли оборонну позицію. Усе було ясно: у комедії зштовхнулися дві протилежні групи суспільства, взаєморозуміння між якими неможливо.

Створення цієї п’єси ознаменувало перехід від класицизму до реалізму в російській Літературі. Персонажі в п’єсі не діляться на позитивні й негативні. Навіть якщо Чацкий — позитивний, інші — те вуж точно — немає. Але хіба не смішно: послухати, як сваряться люди? Треба знати, що таке російський розум, а якщо цей розум почне сміятися, розсипаючи праворуч і ліворуч гострий і їдкий сарказм, то пощади не буде нікому. Так, це комедія! Тонка, витончена, розумна й жагуча. А хіба не смішний Чацкий? Нехай це розсудлива людина, але вуж ніяк не здраво діючий. Скажіть на милість, навіщо він своїми невпинними любовними поясненнями набридає Софії, хоча вона відразу відмовила йому? Чому він не бажає зауважувати її холодності, а вимагає, щоб вона відкрила свої серцеві таємниці? Яка ж дівчина буде сповідатися перед людиною, з яким три роки не бачилася, так який, до того ж, сміється над її обранцем?

Глузливе відношення до панської Москви приведе Чацкого до конфлікту із суспільством. Чацкому ненависні «минулого життя подлейшие риси», люди, які, «сужденья черпають із забутих газет часів Очаковских і покоренья Криму». Мова Чацкого, дійсно, відрізняється дотепністю. Але спочатку Чацкому й справи не було до Фамусова, він не бажав ні з ким сперечатися або сваритися. Єдина, заради кого він приїхав у Москву, — це Софія. Але вона холодна, і її холодність дуже мучить Чацкого. З Фамусовым говорити йому нудно, і він готовий припинити з ним суперечка. Але Фамусова вже не вгамувати; він починає повчати Чацкого, для нього зразок поводження — раболіпство: «Дивилися б, як робили батьки, Училися б, на старших дивлячись!» — говорить Фамусов.

Глядачеві й читачеві вже ясно, між Фамусовым і Чацким не просто суперечка — зштовхнулися два світогляди, два табори. Чацкий усе ще не хоче продовжувати суперечка, вона готовий піти в себе. Але Фамусов сипле сіль на рану — зненацька натякає на розповсюджений слух про сватовстве Скалозуба. І це будить Чацкого. Роздратування наростає усе більше й більше й зрештою дозволяється різким монологом. І от слово за словом, монолог за монологом, дивишся, і вже кипить боротьба не на життя, а на смерть

Драматургічна майстерність Грибоєдова проявляється у вмілому злитті історії нещасної любові Чацкого до Софії й конфлікту Чацкого з московським дворянством. У Чацком втілилися риси передової людини того часу. Нехай він не піклується про те, чи багато людей повірять йому й підтримають, зате він переконаний у щирості своїх слів, і тому зломити його ніщо не має сил. Нехай він схожий на зайву людину, самотнього протестанта, мрійника, зате його переконання сильні

Як щирий просвітитель, Чацкий відстоює права розуму й жагуче вірить у його силу. Він захищає право служити освіті й науці:

Тепер пускай з нас один

З молодих людей, найдеться ворог шукань,

Не вимагаючи ні місць, ні повышенья в чин,

У науці він вперит розум, що алчет пізнань;

Або в душі його сам Бог збудить жар

До мистецтв творчим, високим і прекрасним, —

Вони негайно: розбій! Пожежа!

И прослывет у них мрійником! Небезпечним!!!

Висловлюючись гаряче й жагуче, Чацкий завдає страшного удару фамусовскому суспільству. Він знає, за що воює. Він вимагає волі не тільки для себе, але й для свого століття. Його ідеал — це воля. І не просто воля, а воля від всіх ланцюгів рабства, блазенства й низькопоклонства. Він — викривач неправди. Чацкий не зрозумілий і самотній. У цьому трагедія самого Чацкого — шляхетної, розумної, чесної людини з почуттям власного достоїнства. У цьому трагедія всієї п’єси. Він зломлений кількістю старої сили. Більше того — він виштовхнуть із фамусовского суспільства

У боротьбі з миром фамусовых Чацкий — переможець, а не переможений, тому що залишився самим собою. Із всіх героїв п’єси він найбільше живаючи особистість; натура його сильніше й глибше інших. Гарячий, шляхетний зайдиголова: викрив, засудив і повстав. Такий назавжди вигнаний фамусовским суспільством. Говорять, один у поле не воїн. Так немає ж, воїн, якщо цей воїн — Чацкий. Першим, застрільникам завжди дістається. І тому Чацкий — жертва. Це ще одне підтвердження того, що п’єса «Горі від розуму» — трагедія. Так само як у п’єсі переплітається особиста драма із суспільною, переплітається комедія із трагедією. Але як би не сміявся глядач у театрі, після спектаклю обов’язково найдеться те, над чим захочеться подумати, поразмышлять без іронії. Адже конфлікт між старий і новим вічний, як мир. А тема страждань розумної, освіченої людини в Росії злободенна й сьогодні.

Схожі публікації