Мені надзвичайно подобаються твори Панаса Мирного, геніального українського письменника. Особливо ж мене вразило оповідання «Морозенко», яке заводить у казковий світ зимового лісу. Автор персоніфікує всі прояви зими, тобто надає неживим явищам природи людських якостей.

По-перше, сам ліс, у який входить Пилипко, представлено темним страховиськом з чорними корявими ногами, білими лапатими руками та величезною сніговою головою. Він ніби оживший велетень, який не хоче пускати Пилипка до себе, застерігає його.

Коли Пилипко опиняється на лісовій поляні, вона теж починає оживати, загорається сизим світом. У цьому сяйві раптом ворушаться сніжинки, встають і починають кружитися та співати. Сніжинки постають у вигляді малесеньких, тендітних дівчаток, до яких приєднується іній. Але це не просто іній. Він складається з ледве примітних біленьких хлоп’яток, які злітають з гілок, і кожне хлоп’я, ухопивши за руку сніжинку, починає танцювати з нею.

Неабияку роль у фантастичному світі зимового лісу відіграє цвіркун. Він змальований буркотливим, але не злим дядечкою, який грає для сніжинок та інею на скрипочці. Живе в казковому лісі і Віхало, товсте та незграбне, але найголовнішим є дід Морозенко — володар зими. Персонаж цей надзвичайно колоритний. Він уособлює в собі все те, чим багата зима. Голова його закутана цілим оберемком білого снігу; довга борода виплетена з криги; настовбурчені брови покриті білим інеєм, а очі виблискують холодним світом.

Узагалі, опис цього фантастичного дійства, яке розгортається перед очима Пилипка, надзвичайно вражає і ніби зачаровує. Це оповідання я вважаю дуже цікавим.

Схожі публікації