Друга половина XIX ст. в Російській імперії була позначена подальшим розвитком наукових знань, становленням методо­логії та методики в художній та науковій біографії як самос­тійних жанрах, розвитком словникових форм біографії. У пер-сонологічних дослідженнях домінував історико-біографічний нарис та історичний портрет. Разом вони виконували функції патріотичного виховання національної свідомості. Саме тоді, на думку В. С. Чишка, виникли нові форми біографії «нау­ково-довідкова» та «словникова» [1, с. 168].

На підтвердження тези щодо генезису біографії та її прак­тичного втілення у різноманітних довідкових виданнях в Укра­їні вчений подав ґрунтовний аналіз біографічних видань, що з’явилися в цей час у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Черніго­ві, Ніжині. Найбільш значущими з них були видання Г. М. Геннаді, Г. О. Мілорадовича, М. Ф. Комарова, І. Ф. Павлов-ського, М. Я. Арістова та інш. Їхньою особливістю є те, що вони були присвячені видатним діячам не лише загальнодержавного або загальноукраїнського масштабу, а й визначним особам ре­гіонального рівня.

Незважаючи на активізацію культурно-просвітницького процесу того часу в Україні, наявні наукові сили, об’єктивні умови для створення власної біографічної енциклопедії ще не сформувалися. Та свою роль і завдання, що стояли перед укра­їнськими науково-громадськими організаціями в тогочасних умовах, вони виконали: було закладено науково-методичну та

43


Джерелознавчу базу для подальшого розвитку української нау­ки. Повною мірою це стосується і біографістики.

Соціально-політичні умови розвитку України у складі Ро­сійської імперії визначили також той факт, що теоретичні пра­ці з питань національної біографії як жанру як на той час, так і, тим більше, після утвердження радянської влади в Україні, з’являлися вкрай рідко. Це твердження, насамперед, стосуєть­ся теоретичних праць зі «словникової діяльності» [1, с. 113].

Специфікою радянського періоду розвитку біографістики (біографіки) було створення системи універсальних енцикло­педій. Водночас, ідеологічний тиск, особливо сильний у респу­бліках СРСР та нівелювання національних особливостей набу­ли катастрофічного характеру: біографічно-словникова діяль­ність національних республік була обмежена універсальною енциклопедичною формою з біографічними блоками. Існуюча система дозволяла враховувати лише канонізований режимом особовий персональний реєстр, в якому цілі пласти історичних осіб були викреслені [1, с. 170].

В. С. Чишко навів приклади біографічних довідників, що вийшли в Радянській Україні, дав їхню загальну оцінку: «Іде­ологія радянської історіографії дозволяла винятково дозоване подання про видатних українських діячів в різних енциклопе­дичних виданнях, та й то з огляду на їх громадсько-політичні погляди. Згадка про тих, хто працював на благо української національної ідеї, не допускалася взагалі ні в чому» [1, с. 129].

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності почався період активізації науково-біографічної діяльності. Її особливістю стала концентрація уваги науковців на особах політичних і державних діячів козацького минулого, предста­вниках національного відродження, діячах доби визвольних змагань, репресованих діячах науки та культури тощо. Настав час відновлення історичної справедливості для багатьох «забу­тих діячів», відродження їхніх імен і розгортання системних біографічних досліджень. Тому особливого значення для ство­рення біографічних довідників різних видів і типів набули критерії відбору персоналій. На сторінках книги В. С. Чишко приділив їм особливу увагу [1, с. 141—143].

Ще однією особливістю сучасності є розвиток історико-краєзнавчих досліджень (або історичної регіоналістики), де значне місце посідають біографічні дослідження та поява різ­номанітних біографічних регіональних словників. Загалом

44


Вони закладають міцну змістовну джерельну та наукову базу для майбутнього «теоретичного злету біографістики» [1, с. 127]. Серед іншого, В. С. Чишко наголошував важливість створення «повних» (під повним або «повноцінним Науково-Біографічним Словником» Автор розумів «повноту» Охоплення на його сторінках певного кола осіб) довідкових біографічних видань для узагальнюючих історико-соціологічних досліджень про соціальний та національний склад суспільства [1, с. 129].

Поряд із позитивними явищами, як-то: попит суспільства на біографічні довідкові видання, стрімке зростання їхньої номенклатури, обсягів та кількості, кількості центрів підгото­вки видань у регіонах України, В. С. Чишко зазначав і деякі приховані, небажані для біографістики тенденції. Передусім Явне зростання популяризаторства наукових знань без їхньої глибокої розробки, втрату науковості. Тому дуже важливим завданням на сучасному етапі розвитку біографістики постає розробка наукових засад історичних біографічних досліджень і коректного розмежування з біографічним жанром літератури, не гублячи при цьому історичної правди. Тобто, необхідно зо­середити зусилля науковців на створенні загальної теорії біог­рафії як підґрунтя для прискореного розвитку різноманітних біографічних досліджень. Це також буде сприяти створенню національного біографічного словника.

Схожі публікації