Не випадково епіграфом мого твору на історичну тему в Російській літературі є ця цитата Н. А. Некрасова. Всі добутки, присвячені війні, безсумнівно, ставляться до розряду історичних. Тема Великої Вітчизняної війни, на мій погляд, залишається однієї з ведучих тим нашої літератури. Кращі письменники по — новому намагаються переосмислити й зрозуміти події того грізного років, більш точно відбити психологію людей, які своєю самовідданістю, героїзмом і мужністю врятували мир від фашизму

Ю. Друніна говорила: «Пишу про цьому тому, що не можу не писати. Пам’ять серця… І ще: хіба оповідання про війну не заклик до миру?»

Зовсім недавно, 9 травня цього року, наш народ відзначав велике свято — 50 — летие Перемоги. На площах столиці й в інших містах, у Вічного вогню, у меморіалів загиблих ми зустрічалися з Героями війни, слухали їхні розповіді про важкі фронтові дороги

Э. Г. Казакевич писав:

« чиПомнете Ви нас, товариші нащадки? Чи знаєте Ви про наші здійснення, чи догадуєтеся про наші страждання?»

Ці слова, звичайно, звернені й до мого покоління. Хочеться завірити всіх учасників війни, що залишилися в живих, що ми пам’ятаємо про їх, схиляємося перед ними й пишаємося ними

Нелегкою ціною дісталася перемога. Радянський народ довгих 1418 днів ішов дорогами найтяжкої з воєн, щоб урятувати свою Батьківщину й все людство від фашизму. Люди не думали про славу, вони воювали й робили свою великотрудну роботу. У воспоминаньях ми тужити не будемо. Навіщо туманити смутком ясність днів? так писав загиблий в 1944 році при прориві блокади Ленінграда двадцятип’ятилітній поет Георгій Суворов

Одна з героїчних сторінок Великої Вітчизняної війни — Сталінградська битва. Їй присвячений роман Ю. Бондарева «Гарячий сніг». Книга оповідає про грандіозний бій за Сталінград. Армія, про яку розповідається, повинна була не допустити просування танкових дивізій Манштейна, які рвалися на виторг оточеним військам Паулюса. У цьому випадку вирішувало результат поводження кожного солдата, мужність, стійкість. Ю. Бондарев досліджує природу героїчного, поводження людини на війні

Представимо батарею Дроздовского, на яку обрушилися гітлерівські танки. Розбиті знаряддя, багато вбитих, поранених, але вона все — таки живе, бореться. Лейтенант Кузнєцов, свідок багатьох смертей, веде вогонь із уцілілого знаряддя, йому допомагає санінструктор Зоя, стріляє знаряддя Уханова… Люди не думають про смерть, у них одна мета: зупинити ревучі танки, не пустити, винищити. Таким чином, Ю. Бондарев передає, у яких труднощах народжувалася перемога

Її ковали й командуючий армією генерал Бессонов, і член Військової ради Веснин, і командир дивізії Деев, і начальник контррозвідки Осик, і інші разом із солдатами, що захищали нашу Батьківщину

Безсмертний подвиг солдатів, що захищали Сталінград. Розуміючи, яке значення має місто для нашої країни, генерал Бессонов віддає наказ: «Стояти й про смерть забути. Боротися до останнього патрона, до останньої краплі крові!» І солдати виконали наказ. У живі залишилися тільки чотири артилеристи й два кулеметники. Бессонов, обходячи позиції після бою, плакав, не соромлячись своїх сліз, плакав тому, що радянські воїни вистояли, перемогли, не пустили фашистські танки в Сталінград, того, що вони виконали наказ, хоча й загинули самі

Смертельної битви цієї вітер, Як би розплавлений метал, Спалював і плавив геть усе, Що навіть сніг гарячим став, — ці рядки поет Львів присвячує Бондареву і його добутку. Ще один російський письменник зобразив подію під Сталінградом. Це Віктор Некрасов, Зупинюся на його повісті «В окопах Сталінграда».

Цей письменник, учасник війни, на мій погляд, відтворить найбільш правдиву й достовірну картину подій Сталінградської битви. Він писав про цьому просто, як у житті. Ця повість про простих солдатів, про молодого лейтенанта. У повісті немає генералів і політпрацівників. Автор просто й лаконічно розповідає про будні війни, про те, що бачив, знав і пережив сам. Він брав участь у цих подіях, був командиром саперного взводу, полковим інженером. Його героям властиві звичайні людські властивості й почуття: страх, біль, нерозуміння, іноді розгубленість. Зв’язковий штабу Ігор, витончений і талановитий, — один з героїв повести. До війни був дипломантом художнього інституту. Коли треба залишитися, щоб дати можливість піти іншим, без пафосу, без пози й гучних слів, «Ігор мовчачи киває головою». Ці люди гинули, але не були зломлені, вони просто, з достоїнством захищали Батьківщину

Подвиги відбуваються не тільки на поле бою й не тільки за допомогою зброї. Є подвиги, що показують велич духу, стійкість, непокора російської людини

Мужність людей, що не підкорилися ворогові, не нижче мужності, виявленого на поле бою. Герої Быкова, білоруського письменника, часто гинуть, не зробивши нічого героїчного. Це й Ігор Іванівський з повісті «Дожити до світанку», і вчитель Мороз, що загинув зі своїми учнями, і партизан Левчук, що врятував дитину, і Сотників з однойменної повісті Василя Быкова. Всі вони просто виконали свій борг солдата. Сила духу цих людей виявилася сильніше страху смерті. У повісті «Обеліск» цікавий епізод суперечки між партизаном Ткачуком і «завідувачем районі» Ксендзовым про значимість учинку Алеся Івановича Мороза

« — Що він таке зробив? Чи вбив він хоч одного німця? — запитує Ксьондзів

— Він зробив більше, ніж якби вбив сто. Він життя поклало на плаху. Сам. Добровільно… — відповів Ткачук». Такі люди перемагали своєю величчю від душі. Мороз виховав для подвигу учнів і власною смертю довів це.

У своїх повістях Василь Биків створив цілий ряд об’ємних, широко типізованих людських характерів, через які глибоко й масштабно осягаються багато сторін народного подвигу в роки Великої Вітчизняної війни

Твір Бориса Васильєва «У списках не значився», «А зорі тут тихі…» учать любові до Батьківщини, виховують почуття гордості подвигами батьків і дідів. Прочитавши один раз його повести, ми ніколи не забудемо лейтенанта Плужникова, останнього захисника Брестської міцності, Васкова й тих дівчисьок, які пішли захищати свою Батьківщину. Хіба їм носити чоловічі чоботи й гімнастерки, хіба їм у руках тримати автомати? Звичайно немає! Але вони не злякалися, ценою своїх життів виконали обов’язок перед Батьківщиною. Щоб дати можливість Васкову надати допомогу Рите, Женя Комелькова веде німців від того місця, де лежить її подруга. Вона бореться з фашистами до своєї загибелі. Страшною смертю вмирає Ліза, провалившись у трясовину. Басків важко переживає загибель своїх дівчин. У кожній він бачить майбутню матір, у якої були б свої діти, онуки, а «тепер не буде цієї ниточки! Маленької ниточки в нескінченній пряжі людства». Старшина кричить німцям, що залишилися: «Що, взяли? Взяли, так..? П’ять дівчата, п’ять дівчинок було всього, усього п’ятеро!.. А не пройшли ви, нікуди не пройшли й здохнете тут, усе здохнете!»

Добутку радянських письменників про війну багатогранні й неповторні. У післявоєнні роки Ілля Эренбург справедливо відзначив, що найбільш повні й достовірні версії подій, найбільш великі й філософські добутки будуть написані саме учасниками, але через якесь час

Свій Твір я хочу закінчити словами Іллі Эренбурга: «Ми багато втратили в цій боротьбі, але ми збережемо для нового щасливого покоління думка, світло, совість людства».

Схожі публікації