Мені хочеться розповісти про хату моєї бабусі, яка живе у Вінницькій області, селі Саїнка. У цьому селі хати повністю зберегли той чисто український колорит, якого вже не зустрінеш у великому місті. Бабуся розповідала мені, що в залежності від традицій, клімату, будівельного матеріалу хати в різних регіонах України мають свої відмінності. Хатина моєї бабусі побудована з дерева і не має фундаменту. Узагалі довгий час більшість українських хат не мали фундаменту. А в південних регіонах стіни хат були плетені, їх обмазували глиною, а потім білили. Хата моєї бабусі стоїть до вулиці фасадом. Лицева стіна зведена на південь. Дах навкруги всієї хати виступає вперед. Його називають піддашком, і саме на ньому вішають узимку тютюн, качани кукурудзи та різноманітне господарське приладдя.

Кількість меблів у бабусиній хатинці обмежена, але кожна річ має для господарства велике значення. Біля вікна стоїть стіл, під стінами знаходяться ослони. У кутку стоїть розмальована скриня, де зберігаються вишиті бабусиною рукою рушники, а також сорочки її й дідуся, які бабуся зіткала сама. Невід’ємна окраса української хати й оберіг — це ікони, прикрашені рушниками. Цей атрибут повинен бути в кожній хаті. Перед іконами в бабусі завжди горить лампадка, а до стелі прикріплені паперові голуби. Є в хаті місце для дитячої колиски. Саме в такій колисці бабуся колихала мого батька. Ця колиска ще й досі стоїть у хаті моєї бабусі і надзвичайно дорога їй. Правду кажучи, мені теж вона дорога. Хата світла і затишна, прикрашена рушниками, кетягами калини та керамічними виробами. У бабусиній хаті завжди пахне м’ятою, хмелем та іншими запашними травами. У давнину хата вважалася символом Батьківщини, проте для мене вона і зараз є маленькою, але такою рідною Батьківщиною.

Схожі публікації