Ідея національного визволення українського народу чи не найголовніша в ліриці молодого Павла Тичини. З самого початку своєї літературної діяльності поет сприймав її близько до свого серця, вона мала палкий відгук у його чутливій душі.

Тичина жив своїм народом, а народ жив у його могутній поезії. Майже крилатими стали його вислови стосовно Батьківщини, в яких відбився весь зміст творчої діяльності поета. «Сталь і ніжність» — такими словами він охарактеризував сутність українського народу, його визначальні риси. «Перемагать і жить!» — а так він бачить майбутнє нашої країни.

Це загальновідомо, що народна сила є всеперемагаючою, незламною. Поет бачить свій народ єдиним, міцним і непереможним. Тичина бажає йому дійсного щастя і висловлює свої думки щодо його досягнення:

Рости і діяти нам треба так,

Щоб аж гриміло з краю в край…

І це дійсно так. Не можна сидіти склавши руки, покірно сприймаючи гноблячу дійсність, ні, треба діяти, і якнайшвидше! Це життєве й творче кредо поета, його найвища ціль.

Ідеї національного визволення Батьківщини постійно лунають у його творах, проходять червоною ниткою через усе його творче життя. Лише про щастя й волю рідної землі були всі його думки:

Думами, думами —

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій Вогневий!

У ранній поетичній творчості Тичини виявляється тенденція дуже різкого, гнівного викриття народного ворога. Теми любові до рідної землі виявляються у молодого поета в мотивах співчуття, страждання, журби, палкого болю, що навіяні тяжким, майже непосильним становищем українського народу. На початку своєї літературної діяльності Тичина досить часто замислюється над цими проблемами, але поки що не знаходить відповіді:

Україно! Плачу слізьми над тобою…

Недоле моя! Що поможе ся туга?

Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?

Гай, гай, невелика послуга!

Як я вже зазначав раніше, темі національного визволення присвячена велика кількість творів, але серед них виділяються такі, як «Україно моя, моя люба Вкраїно…», «Ах, не смійтеся ви наді мною…», «Молодий я, молодий…», «Ой не крийся, природо…».

З ранніх років і до кінця життя Павло Григорович Тичина близько до серця сприймав негаразди українського народу, страждав разом з ним, душею відчував його біль і намагався допомогти рідній Батьківщині могутнім засобом художнього поетичного слова.

Схожі публікації