Тема козаччини була актуальною в літературі ще до Т. Г. Шевченка. Оспівувалася вона, зокрема, у відомих «козацьких літописах» XVIII століття — Самовидця, Григорія Грабянки, «Історії русів». Але для Шевченка ця тема стала втіленням гордості його народу, його права на незалежність і велич. Козаччина стає для поета образом втраченого для України раю, образом золотого віку.

Тільки окремі представники гнаної нації — козаки змогли подолати внутрішнє прийняття неволі й боротися проти рабства. Вони оспівані в народних піснях і думах, де козак постає легендарним чоловіком, наділеним казковою силою.

Леонід Білецький високо оцінив поему «Гайдамаки»: «Поема «Гайдамаки» є одним із найсильніших і найбільших творів Тараса Шевченка. Учорашній наймит на третьому році після звільнення з кріпацтва, поет у цій поемі несподівано підноситься до найвищої точки свого бурхливого і неспокійного Духа, до вершин мистецьких досягнень. Недавній кріпак, як метеор, підіймається перед цілим світом і проголошує те, до чого в той час не насмілювався ніхто».

І за глибиною та широтою осмислення історичних подій, і за формою «Гайдамаки» становили цілком нове явище у творчості Шевченка і в українській літературі загалом. Це був перший твір на історичну тему і перша в нашій літературі спроба створення народної героїчної епопеї. Поемою «Гайдамаки» Шевченко започатковує нову національну концепцію історії. Він не ідеалізує історію як часи, що давно минули, а сприймає її як підґрунтя для майбутнього відродження України. Тобто він перший проголосив національно-державницьку українську ідею. У цьому творі поет зображує важливі для України події — Коліївщину, коли хвиля народного гніву захопила такі широкі верстви населення, що зупинити це повстання було неможливо.

Юрій Мисик так характеризував ці події: «Не збираємося заперечувати фактів жорстокості гайдамаків-повстанців (про них Шевченко писав, що віддав би половину свого віку, аби їх, цих жорстокостей і смертей, не було), але не варто роздмухувати їх і на цій підставі виправдовувати в той чи інший спосіб режим тяжкого колоніального визиску українського народу і нелюдські колективні репресії «цивілізованих» карателів щодо українців… Гайдамаки билися за волю й незалежність, боронили себе і свій народ на своїй землі, і це треба підкреслити, вони не ставили на меті загарбання чужих земель».

Шевченко намагається відтворити події Коліївщини в усій їх історичній правді та неоднозначності, створити такі історичні типи, які б відбили дух українського народу, його поривання до волі й правди.

Народно-легендарний образ гайдамаччини поет носив у своєму серці ще з дитинства, оскільки його рідна Звенигородщина перебувала в самому центрі бурхливих подій Коліївщини. У війську Залізняка й Гонти воювало чимало селян з Керелівки. Тому малий Тарас захоплювався переказами про ті історичні події, тому, мабуть, задумав відтворити їх у поетичному творі.

Яку позицію займає автор стосовно цих подій? Як він їх оцінює? Як оцінює постаті козаків? Шевченко називає створені в уяві образи гайдамаків своїми дітьми, синами і посилає їх у реальну, теперішню Україну. На його думку, країна потребує саме тепер таких рішучих людей, якими були гайдамаки. Тільки такі люди можуть повернути літа слави й свободи.

Колонізаторському польсько-російському поглядові на гайдамаччину поет протиставляє народно-фольклорний погляд, зображуючи козаків не жорстокими бандитами, а захисниками своєї свободи, волі своєї країни. Шевченко заперечує те твердження, що гайдамаками рухало тільки жорстоке бажання помсти. І для цього йому доводиться навіть відступити від історичної правди: розмах і тривалість гайдамацького повстання в поемі гіперболізовано, подано також вигаданий епізод вбивства Гонтою своїх дітей.

За ту трагедію, що сталася в період Коліївщини, поет засуджує і поляків, і українців. Поляків за те, що

«Уб’єм брата! Спалим хату!» —

Сказали і сталось.

Українців за сліпу помсту:

Замучені руки

Розв’язались — і кров за кров,

І муки за муки!

Ця взаємна ненависть погубила одних й інших, призвела, на думку Шевченка, до перемоги спільного ворога — Російської імперії. В епілозі поет гірко підсумовує: «Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали». Тобто користі від цього Україна не отримала, замість одного лиха до неї прийшло інше.

Основна ідея твору висловлена поетом у передмові: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря, — слов’янська земля». І наші славні предки віддали своє життя задля її свободи.

Схожі публікації