«Повість про Петра й Февронію Муромських» написана вихідцем із Пскова, протопопом палацового собору в Москві, а згодом ченцем Єрмолаєм’Еразмом. Але цей текст не був включений у звід, тому що по дуже багатьом ознакам відрізнявся від класичної житійної традиції

Висловлені в «Повісті про Петра й Февронію Муромських» думки про значення людського достоїнства співзвучні ідеям гуманістів. «Повість про Петра й Февронію Муромських» часто називають житієм, однак замість релігійних подвигів тут розповідь про любов селянської дівчини й муромського князя. У добутку використані два мотиви: сказання про вогненного літаючого змія й казка про мудру діву

В «Повісті про Петра й Февронію» немає ніяких вказівок на дійсних історичних прототипів героїв. Автор описує реальні події, що дозволили зарахувати до лику святих, а потім і канонізувати князя Петра й княгиню Февронію. У побудові повести їсти багато деталей, характерних для казкового оповідання

Змій — втілення зла, нечистої сили. Даний образ широко використовується в багатьох російських народних казках і билинах. Змій, що спокушає дружину Павла, посилає дияволом, і цей момент нагадує про гріхопадіння Евы, що спокули теж змієм’дияволом. Але в казках боротьба зі змієм — основа оповідання, весь сюжет заснований на тім, щоб показати перемогу казкового богатиря над змієм. У даному ж добутку перемога над змієм тільки знайомить читача на початку повести із князем Петром і показує його як хороброго й сильного воїна

Премудра красуня Февронія теж почасти казкова героїня. Вона мудра, уміє творити чудеса, угадувати чужі думки. Поява селянської дівчини, що зцілила Петра від струпів, який покрилося його тіло від крові, що бризнула на нього, змія, уводить в оповідання традицію казок про прекрасну діву, що вражає своєю чистотою й мудрістю. Автор як’те особливо показує її у своєму добутку: «за ткацьким станом сиділа на самоті дівчина й ткала полотно, а перед нею скакав заєць». Цей звірок у фольклорі служить символом шлюбу, і його можна вважати мудрою загадкою самого автора. У той же час цю подробицю можна витлумачити як заглибленість героїні в мир природи

Згода Февронії зцілити Петра за умови одруження на ній може бути витлумачене подвійно: як бажання казкової героїні домогтися щастя і як передбачення святої своєї майбутньої долі

Неодноразово автор використовує такий казковий прийом, як загадування казок. Саме із загадки починається знайомство одного з молодих дружинників із княгинею Февронією, коли той приходить просити зцілення для Петра. Февронія не надає містичного значення відгадуванню загадок, показує себе мудрою дівчиною, що вміє говорити иносказательно. Петро не зумів розпізнати останню маленьку хитрість Февронії. Виконуючи всі приписання своєї врачевательницы, він прирікав себе на повернення в рязанське Ласкаво.

Багато епізодів «Повести про Петра й Февронію…» говорять про розум цієї жінки, її здатностях бути й вірною дружиною, і мудрою княгинею. Після весілля князь Петро й княгиня Февронія проживуть довге й щасливе життя, даруючи навколишнє добро, любов, теплоту й щедрість своїх душ. Як у казці, вони вмруть в один день, поклавши початок своєму безсмертному існуванню в пам’яті вдячних людей

Любов в «Повісті про Петра й Февронію» — найменше всепоглинаюча людська пристрасть. Любов Февронії до князя Петру непереможна саме тому, що вона вже переможена внутрішньо нею самої, підлегла її розуму. Тема любові тісно пов’язана з темою людської мудрості, однієї з основних у давньоруській Літературі. «До усім харчували вони рівну любов, не любили жорстокості й корисливості, не жалували тлінного багатства, але багатіли божим багатством».

Для житія традиційний і фінал повести, коли Петро й Февронія перед смертю приймають чернецтво під ім’ям Давида і Єфросинії. Вони залишилися вірні один одному в мирському й чернечому житті не тільки «до труни», але й «за труною»: «і після цього вже не сміли торкати їхні святі тіла й погребли їх біля міської соборної церкви Різдва Святої Богородиці… Припадающие з вірою до раки з мощами їх щедро знаходять зцілення».

Схожі публікації