Уже понад 120 років зачитуються люди художніми творами Івана Нечуя-Левицького. Одним з кращих творів письменника є повість «Кайдашева сім’я» — твір, не схожий на будь-який інший ні у творчій спадщині самого автора, ні в усій українській літературі, твір, що є вершиною гумористичного таланту великого митця слова.

Під час прочитання повісті дуже швидко стає ясно, що сміх, який викликає цей твір, дуже різний: доброзичливий, жартівливо-безтурботний, ліричний, сумний і навіть печальний, а також дошкульний, сатирично-знищуючий — залежно від того, хто і що потрапляє в поле зору письменника.

Характеризуючи засоби комічного в повісті Нечуя-Левицького, у першу чергу, слід звернути увагу на манеру оповіді письменника. Так, змальовуючи «хатню війну», автор використовує дуже цікавий засіб створення комічного ефекту: письменник навмисне вдається до контрасту між «високим» пафосним стилем і жалюгідним змістом зображуваного. Чергову бійку в родині Кайдашів Нечуй-Левицький змальовує в дусі народного героїчного епосу: « Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха…»

Повість Нечуя-Левицького повністю побудована на комічних ситуаціях. У ній в гумористичній формі розповідається про вічні проблеми стосунків між батьками і дітьми, між членами родини, причому про такі стосунки, про які народом складено чимало анекдотів. Тому і викликає у читачів щирий сміх те, як Маруся і Мотря сидять у неметеній хаті, як б’ють горщики і кухлики, як ревно старий Кайдаш відвідує церкву і постить по п’ятницях, але водночас не може не зайти до шинка. Але часто добродушне підсміювання письменника переходить у висміювання подій, про які йдеться у творі. Сміх Нечуя-Левицького у повісті поєднується із сумом, з теплим співчуттям до селян. Крізь смішні недоладні вчинки Кайдашів, які ворогують за хату, за межу, за грушу, проглядає трагедія великої кількості селян, що потрапили у скрутне становище в пореформений період. Гумор, що є невід’ємною рисою характеру українців, у Левицького обертається сумною стороною, у ньому чути відголоси « сміху крізь сльози » .

Іван Нечуй-Левицький прекрасно знав живу розмовну мову українців. Це знання дозволило йому в повній мірі відтворити багате на жарти, дотепи, комічні репліки і порівняння мовлення українських селян, ввести в повість образні приказки, влучні, гострі слова. Письменник наділив своїх героїв образним мисленням, що є характерним для українців. Так, вже на початку твору автор створив яскравий діалог Карпа і Лавріна про дівчат, який завдяки вдалим комічним порівнянням неможливо читати без посмішки. Іван Нечуй-Левицький настільки майстерно зумів передати у своєму творі живе мовлення українців, їх лукавий та гострий гумор, що у читача виникає враження присутності при сварках Кайдашів, і через те ще голоснішим стає його сміх.

Чимало поколінь перечитало знамениту повість Івана Нечуя-Левицького, посміялося над її сторінками, знаходячи для себе щось знайоме і смішне. Сміялися люди над Кайдашами і трохи над собою, щоразу підтверджуючи таким чином гумористичний талант видатного письменника.

Схожі публікації