У тридцяті роки XX століття Михайло Опанасович Булгаков почало роботу над своєю головною книгою, книгою життя — «Майстром і Маргаритою». Він збагатив літературу радянського періоду феноменальним добутком, що дотепер викликає стільки суперечок і розбіжностей. Для мене, наприклад, це перша книга, про яку я чую таку кількість суперечливих відкликань

В «Майстру й Маргариті» використаний принцип роману в романі: хронологічно там зображені тридцяті роки в Москві й так само даний історичний план подій, що відбувалися до нашої ери

Мені здається, таке сплетення сюжету в романі необхідно для того, щоб зрівняти психологію людей, їхні пориви душі, їхньої думки, їхньої мети і їхніх бажань, щоб зрозуміти, наскільки превстигло суспільство у своєму розвитку. Не зрячи говорять, що в Євангелії закладені вічні людські цінності, мудрі заповіді; якщо їх забути або зруйнувати, то це неодмінно відіб’ється на моральному стані суспільства

И цей зримий зв’язок між сюжетами — вічна тема світової літератури, іменована антитезою добра й зла. Образ Понтія Пілата дозволяє нам побачити внутрішнє боріння особистості, адже в людині зіштовхуються майже завжди нерівні сили: особиста воля й влада обставин. І Пілатові не вдається перебороти тиск зовнішніх обставин. Як людина він не схвалює смертний вирок, але як прокуратор його затверджує. Але, напевно, Иешуа сам вимовляє собі вирок, відкривши Пілатові свої зухвалі думки: мов, незабаром настане кінець імператорському пануванню, кесаревой влади

Історія Понтія Пілата й Иешуа має опосередкований зв’язок з основним сюжетом у добутку. По — перше, вона становить зміст того роману, що пише Майстер. По — друге, авторові хотілося, щоб ця страшна історія закінчилася перемогою добра над злом. Адже саме римський прокуратор, обрекший на смерть нещасного мандрівника, наказав таємно вбити Іуду, що зрадив Иешуа. У сатанинському прояві, виявляється, таїться й людський добрий початок, і прокуратор, нехай і боягузливо, але все — таки насилає відплата на жалюгідного раба за нього зрадництво

Тепер, багато сторіч через, носії диявольського, носії зла, щоб остаточно надолужити свою минулу провину перед вічними мандрівниками, зобов’язані стати творцями добра, вершителями справедливості. Так з’явився в «Майстру й Маргариті» Воланд, образ якого пояснений словами з «Фауста» Ґете: «Я — частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо».

Все кепське, що є присутнім у тій московській суєті тридцятих років, у жалюгідній метушні чиновників, зненацька випробовує на собі нищівні удари Воланда, фігури аж ніяк не однозначної. І вже важко сказати, де сьогодення зло й обман: у свиті Воланда, чия роль — оголювати сутність явищ, высвечивать і виставляти на загальний огляд людські пороки, до пори до часу сховані, або ж у середовищі всіх цих сучасних напівінтелігентів, з головою погрязших у самих більших, на думку письменника, людських гріхах: боягузтва, кар’єризмі, прагненні зберегти за всяку ціну звичні зручності й блага життя. Але головне — у романі описується найбільша історія любові Майстри й Маргарити, що пройшла через всі випробування й витримало найдужчі удари долі. Булгаков у своєму романі говорить нам, що любов — це дарунок Божий

Мені дуже сподобалося висловлення критика П. А. Миколаєва: «Булгаков з’єднав, здавалося б, взаємовиключні властивості й форми буття. Найніжніші інтонації, дикий скреготливий регіт і розбійницький свист, канцелярсько — лакейська підлесливість, дрімуче марновірство й мудре всевідання, краса миру і його сміття, кров, музика й хворобливі зойки — усе виставлено в романі на огляд і просить бути почутим, не маючи потребу в особливому підтвердженні, тому що все це було завжди й саме в такому сполученні».

Цю останню свою книгу письменник створював, будучи впевнений у неможливості її прижиттєвої публікації. Тепер роман, що вийшов у світло більше чверті століття через послу його написання, відомий усьому читаючому світу. Видатні творчі розуми відносять його до верхових явищ художньої культури XX століття

И це, на мій погляд, справедливо.

Схожі публікації