Гідним продовжувачем сатиричного жанру в сучасній Літературі є, я вважаю, письменник Володимир Войнович. Його добуток «Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина» довгий час не публікувався в нашій країні й лише в часи демократичних змін стало доступно росіянинові читачеві

Цей роман — анекдот висміює життя нашого суспільства при тоталітарному режимі Сталіна. Письменник піддає сатиричному аналізу всі важливі сфери держави: народне господарство, армію, уряд і сам соціалістичний лад. Головний герой роману — анекдоту — червоноармієць останнього року служби Іван Чонкин. Події відбуваються перед самою війною у військовій частині, розташованої в сільській місцевості. Сюжет простий: у розташуванні частини приземляється аероплан з несправним мотором. До літака приставляють вартовим Чонкина, і він, забутий начальством, охороняє літак всю війну, а під кінець ще й вступає в бій за нього, щоправда, зі своїми військами

Автор висміює муштру, що панує в Червоній Армії, солдафонство, дурість і жорстокість. На самому початку роману — анекдоту відбувається дика сцена покарання Чонкина, що неправильно отдали честь старшині роти Пескову. Старшина із садистською насолодою на жарі наказував бідному солдатикові лягати й вставати багато разів. капітан, Що Спостерігав за цією сценою, Завгородний, замість того щоб припинити знущання над солдатом, радить старшині поганяти його повз стовп: «Нехай пройде десять разів стройовим кроком туди й назад і поприветствует».

Про Чонкина, що охороняє літак, начальство забуло. Іван женився на сільської бабенке Нюрке, будинок якої був по сусідству з літаком. На свої рапорти, у яких він просив видати йому «сухий пайок на необмежений час», відповіді не одержував. Початок війни Чонкин зустрічає, сидячи в туалеті й читаючи наклеєні на стінах обривки газет, з яких він здобував політичну інформацію. У романі показані боягузтво й дурість командного складу армії

Коли капітанові Миляге притягли полоненого «шпигуна», він спочатку побив його, а потім, довідавшись, що прізвище «шпигуна» Сталін, жахнувся й став плазувати перед потерпілим: «Капітана знобило. Він уже бачив себе приставленим до стінки». І було від чого йому стушуватися: арештований назвався батьком вождя Сталіна. Атмосферу підлесливості й підлабузництва Войнович передає через пафос самого пройдисвіта. Осмілівши, той починає лякати офіцера: «Що, злякався, бандит?» Але капітан Миляга гине від іншої своєї дурості: потрапивши по п’яній справі в полон до своїм же, він зі страху починає говорити німецькою мовою, і його приймають за німецького шпигуна. Безладдя триває й виливається в цілий бій за злощасний аероплан, що Чонкин з Нюркой захищають від своїх же. Війська на чолі з генералом дивуються, що одна людина могла їм стільки часу протистояти. Насправді їм протистояла власна дурість і плутанина

Винуватця метушні зрештою заарештовують і відвозять. Описуючи момент прощання Чонкина з Нюркой, автор показує символічно, що, поки в армії буде панувати така атмосфера, дурість і трагедії, з нею зв’язані, ніколи не скінчаться. «Я ще повернуся!» — гордо кричить придуркуватий Чонкин своїй подрузі на прощання

Завершується роман — анекдот сценою, на мій погляд, обличающей ура — патріотизм, властивій сталінській епосі й взагалі тоталітарному режиму. Селекціонер — Самородок Гладышев знаходить на поле бою вбитого очманілою кулею за злощасний аероплан мерина. Під копитом коня лежав зім’ятий клаптик паперу з написом: «Якщо загину, прошу вважати комуністом». Цією гіркою посмішкою з недавнього трагічного минулого кінчається роман — анекдот

Добуток Войновича було по — різному сприйняте літературною критикою й представниками суспільства від армії й ідеології. Деякі військові ремствували на те, що автор у занадто образливій формі виклав події героїчної епохи й т. д.

Я вважаю, ніякої образи немає. У різкій формі висміяні недоліки суспільства, що коштували нашій країні мільйонів безневинних життів

Проблеми, поставлені Войновичем, зачіпають самі болючі крапки нашого військового й ідеологічного життя, а також і моральної. Вони й зараз продовжують залишатися більмом в оці деяких чиновників і просто некультурних людей. Так і повинне бути. Зло не йде без бою

Схожі публікації