Серед безлічі міфів XX століття живе міф і про поета Ігореві Жителі півночі. Про те, що він нібито оспівав міщанство й вульгарність, що ввів у свою поезію інтонації самовихваляння й самозамилування. «Северянщиной» називали поганий смак, епатаж, отаку «вульгарщину» у поезії. Чим же сьогодні пояснити цю «северянщину?», її проникнення а творчість поета, безумовно, талановитого?

Найлегше й найпростішому — іронія. Поет іронізує над обивателем, над епохою, над самим собою й власними мріями, И все — таки уважний читач відрізнить «стилізацію» під вульгарність від самої вульгарності, ліричного героя від самого автора, що «ховається» за своїми героєм з іронічною усмішкою

Втім, іронія — тільки одна зі стихій поезії Жителя півночі. Інша,, настільки ж значна, — ліризм. У ліричних віршах створюється новий образ — мрійника, що постійно обманюється й разочаровывается вмире.

Отроцтво і юність поета пройшли в Новгородській губернії. Північ відгукнулася в його душі, розбудив натхнення в «Північному тріолеті»:

Що Эрик Ингрид подарував?

Схожі публікації