Жахливі події Великої Вітчизняної війни відображені в поемі «Прометей» талановитого українського поета Андрія Малишка. Значне місце у творі автор приділив українському народові, який навіть у страшних, жорстоких умовах війни не втратив своєї природної людяності, чутливості й гуманності.

Насамперед український народ уособлено в образі безіменного хлопця, що знайшов пораненого розвідника на березі ріки, і його матері, яка доглядала солдата. Ця проста українська жінка прийняла воїна як рідного сина.

Не менш чуйно поставилися до солдата інші селяни:

Сусід одежину дає:

—  Своє зніми, бери моє,

Ось, ось-бо німці будуть скоро.

Особливо ж вразила мене сцена, коли жодний селянин не видав німцям того, що солдат не з їхнього села:

—  Це наш, — говорить дід.

— Це наш, — хлопчак за дідом вслід.

— Це наш, — дівча ступа охоче…

А далі і ковалі, і теслярі, і зажурені старенькі матері в один голос повторюють: «Це наш!» І навіть після того як німці попереджають селян, що за брехню вони попалять їхні хати, а самих селян жорстоко покарають, ніхто навіть не думає відмовитися від власних слів:

Хитнулось, втихло. Тільки очі

Горять дідівські і дівочі

І сльози в матері-вдови.

Вражає ця єдність, згуртованість українського народу. Поет зобразив нескорений, мужній народ, ладний піти на тяжкі випробування, аби тільки не видати ворогам співвітчизника.

Отже, прості люди теж відігравали неабияку роль у часи війни, про що свідчить поема «Прометей».

Схожі публікації