Лірика Павла Тичини дуже багатогранна, автор розроблює чималу кількість тем, ліричних жанрів. Але серед них окреме чільне місце займає його інтимна лірика, що найяскравіше проявила себе в збірці «Сонячні кларнети», першій поетичній збірці письменника. Вона одразу ж звернула на себе увагу. Цією збіркою Тичина заявив про себе, дав зрозуміти, що в українській літературі з’явилось нове видатне ім’я.

Одна лише назва робить гучний наголос на поетичному характері творів, поет пояснив їх сутність — теплі сонячні промені лагідно торкаються нашого обличчя. Саме тому «Сонячні кларнети» стали класикою української літератури, а класика — це назавжди, це видатний невичерпний спадок нащадкам.

Як я вже зазначав раніше, ця збірка є творчим дебютом видатного поета, його першою «пробою пера». Тому легко зрозуміти, чому вона так насичена інтимними, ліричними елементами.

У збірці багато майстерних відтворень найпотаємніших людських почуттів. Для поета любов — це вищий прояв людського духу, достоїнства людини, її фізичної і внутрішньої краси, величі і благородства:

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Цвіте веселка дум…

В інтимній ліриці автор часто вживає сумні ноти, відчуваються песимістичні настрої Тичини: самотня ти, самотній я… Ми відчуваємо гарячий біль автора, щось крає йому серце, важким каменем лежить на душі:

..Лягла в глибінь блакить…

О милий друже, — знов недуже, —

О любий брате, — розіп’яте — недуже серце моє.

Серце, мов лебідь той, ячить…

Окрім змалювань найпотаємніших почуттів людини Павло Тичина намагається обміркувати вічні філософські проблеми, по-своєму розробляє в ліриці постійні риторичні запитання:

Всьому під сонцем — край один,

Всьому земному — тлін і тлін.

Хто розгада останній час.

З землі — хто жде, хто візьме нас?

Як ми бачимо на власні очі, автор висловлює християнські погляди на життя, як на тлінне існування. Він розуміє, що під єдиним сонцем, на одній планеті всі між собою рівні. До того ж Тичина замислюється над темами вічного існування людської душі, можливо, що він вирішує для себе — чи є потойбічний світ, чи прийме хтось наші грішні душі — і знов таки це відчутний вплив християнського світогляду.

Поет і себе сприймає неоднозначно, намагається визначити своє особливе місце в цьому житті:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети…

Я переконаний, що лірика Тичини ніколи не загубиться, не втратить своєї актуальності. «З кохання плакав я, ридав…», «Цвіт в моєму серці…», «Десь на дні мого серця…» — ці твори назавжди залишаться в наших серцях. У наш швидкоплинний час — а він, як відомо, є найсуворішим суддею художнього слова — ліричні твори Павла Тичини не віддаляються від сучасного читача, а навпаки, постійно оновлюються, відкриваються нові невичерпні джерела мистецької досконалості.

Схожі публікації