Творцями й хоронителями народного епосу були кобзарі

Джерела свідчать, що в часи Київської Русі існували співаки, які виконували добутку на історичні теми, «співали славу» воїнам — князям. Кобзарі, нащадки легендарного Бояна, і були охоронцями бойової слави народу. Багатьох з них віддавалися в навчання до старих кобзарів ще хлопцями. Засвоївши науку, вони перебували на Січі як звичайні козаки. У вільний час вони співали для своїх соратників. Дехто приходив до кобзи, підірвавши здоров’я, а найчастіше — втративши зір під час військових походів. Мандруючи містами й селами всієї української землі, кобзарі своїми піснями розпалювали праведний гнів проти поневолювачів, призивали молодь вступати до військо, прославляли гетьмана Богдана — «батька козаків».

Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, що видається художнє досягнення запорізького козацтва. Наскільки творчість кобзарів насичене конкретним історичним матеріалом і вірно передає характер подій, можна переконатися, порівнюючи їхнього добутку з історичними драмами, які виникли саме в той час в українській культурі

Найпоширенішої на Україні тих часів була так звана «вертепна драма». Вертеп — це дерев’яна скринька у вигляді хатинки, переділена на два поверхи. Замість акторів виступали у вертепі ляльки, якими управляла людина за вертепом, що говорив високим або низьким голосом — відповідно ролі — слова персонажів. Українська вертепна драма складалася із двох частин: релігійної й интермедийной. У релігійній частині, що відбувалася на верхньому поверсі, переважали євангельські сюжети. В интермедийной — на нижньому поверсі — виступали фігури з народного життя: козак, поляк, литовець, москаль, циган. Вертепні актори (як звичайно це були бурсаки), не маючи можливості відкрито проголошувати свої думки й мрії, користувалися «езоповою мовою», маскуючи за образами релігійних і історичних сюжетів проблеми сучасного життя народу

Згодом цей схований, завуальований стиль вираження будь — яких ідей художнього твору сприяв появі в культурі унікального стилю, що і дотепер в усьому світі зветься українське, або козацьке барокко.

Успадковуючи високорозвинену й своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розцвіла й зміцніла в державі запорізьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила народу можливість при тяжких умовах соціального й національного гноблення під владою іноземних держав зберегти своє національне достоїнство

Схожі публікації