Говорячи про долю жінки-кріпачки у творах Марка Вовчка, ми маємо перш за все спиратися на її «Народні оповідання » — книгу, що викликала величезний резонанс у літературі XIX століття, яка в усій повноті розкрила тягар долі тогочасної жінки, зокрема жінки-кріпачки. Яким болем пронизана кожна сторінка цих творів! Наскільки майстерно письменниця відкрила нам кожен порух душі своїх героїнь — простих, чистих, молодих і старших, щасливих і нещасних.

У 1857 році появилися «Народні оповідання» Марка Вовчка (Марії Вілінської), які захопили українських читачів своєю глибиною проникнення в образи часів кріпаччини та чудовою мовою народу з Наддніпрянщини. Пантелеймон Куліш сказав: «Вона випила весь сік і запах українських квіток». Ця характеристика найкраще визначила мистецький талант Марії Вілінської. Її чоловік Опанас Маркович разом з Костомаровим, Кулішем, Шевченком був засуджений за приналежність до Кирило-Мефодіївського братства. Власне, перебуваючи на засланні в Орлі, Панас одружився з Марією та навчив її цінити українську народну поезію слова, яку вона вивчила з уст народу та переповіла у своїх коротких нарисах.

Оповідання Марка Вовчка повні захоплення українською людиною та її життям. Основними темами «Народних оповідань» були: кріпаччина, патріархальний побут, родинні відносини з багатою мережею опису народного побуту, з дзвінкими переливами фольклору.

«Народні оповідання», невеликі за обсягом, яскраво змальовують картини життя, де поруч із темами народно-побутового характеру («Сестра», «Сон», «Чумак» ) письменниця висвітлює суспільне питання — кріпацьке лихо. Трагізм кріпаччини найглибше показаний в оповіданнях «Козачка», «Одарка», «Горпина».

У збірці «Народних оповідань» вміщено 11 невеликих творів. В оповіданні «Горпина» порушені гострі соціальні проблеми передреформеної дійсності. Чисту і благородну душею селянку письменниця протиставила морально розбещеній, ницій сутності деспота-кріпосника.

З надзвичайним хистом виводить Марко Вовчок образ кріпачки Горпини — бідолашної молодої матері, що божеволіє по смерті своєї хворої дитини. Письменниця майстерно передає душевний трагізм божевільної матері. Його поглибшує контраст — розцвілі маки. Кріпачка, що працює на панському полі, присипляє дитину відваром із маку і після смерті дитини божеволіє.

Портрет своєї героїні письменниця малює лаконічно, здебільшого вдаючись до влучних, яскравих, широко вживаних у живій народній мові порівнянь. Так само стисло, переважно у формі традиційних для народної творчості словесно-образних означень, емоційних окликів і запитань, говорить Марко Вовчок про душевні достоїнства Горпини.

Загалом, однією з характерних прикмет творчості Марка Вовчка є те, що всі обставини особистого життя своїх героїв вона розглядала і зображувала під одним кутом зору — як впливав на них кріпосний лад і в якому співвідношенні вони були з народним побутом і звичаями, що склалися в умовах кріпосницької сваволі. Щоб переконливіше показати кріпосну систему як страшне зло для народу, письменниця вдавалася до випробуваного і сильного засобу — до зіставлення умов життя вільних і кріпосних селян.

Такі самі риси ми спостерігаємо й у творі «Інститутка», де образ панночки-інститутки, розбещеної, манірної, нещирої, злої, чітко протиставлений образові дівчини-кріпачки Устини, чистої й щирої істоти, здатної на велике кохання, вірність і чесність за будь-яких обставин. Але, як і в більшості творів М. Вовчка, доля Устини зруйнована потворним ладом, при якому одна людина може належати іншій, наче річ. Дівчина-кріпачка не зазнала щастя, та вона змогла попри все залишатися людиною, дарувати іншим любов і тепло. А це в житті найважливіше.

Під пером Марка Вовчка кріпосна система постала як деспотичний, глибоко ненависний народним масам лад, який прирікав їх на безправ’я, тяжку підневільну працю, безпросвітні злидні, страшну наругу й невимовні страждання.

Іван Франко писав, що простотою, красою й ніжністю мови й стилю Марка Вовчка в’яжеться нерозривно «її ніжна любов до всіх нещасних і стражденних, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача» .

Сила і життєвість «Народних оповідань» полягають не тільки в їхньому змісті та ідейному спрямуванні, не тільки в палкому запереченні кріпосництва й глибокому співчутті визвольним прагненням трудящих селян. Це — видатні твори мистецтва слова, в яких ніби сам народ розповів про своє страшне горе і хвилини радості, розповів своєю мовою, відповідно до свого життєвого досвіду і набутої протягом століть мудрості, у дусі своїх поглядів на суспільне життя і на весь оточуючий світ.

Цього успіху було досягнуто на одній-єдиній основі — на основі знання життя народу, його багатющої усної творчості й живої мови. Серце Марка Вовчка — письменниці-гуманістки, революційного демократа — було натхненне любов’ю до народу, до неоціненних скарбів його духовної культури, до вічно живого, мелодійного українського слова. Її твори сповнені великої життєвої правди й мистецької краси.

Схожі публікації