Автор роману «Ім’я троянди» Умберто Эко — відомий італійський учений і публіцист. Умберто Эко віддав багато сили вивченню питань художньої творчості. У своєму постмодерністському романі «Ім’я троянди» письменник не тільки виконував художні завдання, але й прагне написати добуток, яке б сформувало активного, мислячого читача

Постмодернізм став потужним літературним напрямком другої половини ХХ століття, хоча його джерела проглядаються вже в модерністський період. У постмодерністській Літературі змінюються не стільки образотворчі засоби й тематика, скільки глибинні художні принципи. Це стосується й відносини автора до свого добутку, і новій взаємодії письменника із читачем. У період модерну читач був об’єктом, на який направлялися певні художественно — оформленные ідеї письменника — драматурга. У новий період читач стає співавтором, не об’єктом впливу, а рівноправним суб’єктом, без існування якого не було б ні письменника, ні його добутку

«Ім’я троянди» — постмодерністський роман, тому його не можна сприймати лише як історико — детективний добуток. Втім, письменник передбачав і таке прочитання свого добутку. Адже особливість постмодерністської літератури в тому, що читач може знайти в добутку не один або кілька змістів, заданих автором, а нескінченна безліч значень, асоціацій, відсилань до інших добуткам

Так, наприклад, символічний образ троянди, даний уже в назві роману, примушує читача згадати й біблійне значення троянди, і розенкрейцерів, і троянду як один з любимейший образів романтиків ХІХ століття, і «Букет троянди» Рильке… У кожного виникають власні асоціації, не тільки підказані текстом, але й залежні від літературно — культурного досвіду читача. При цьому він, читач, стає начебто співавтором письменника, і притім необхідним співавтором, тому що без читача добутку неможливе. Створення тексту відбувається не тільки тоді, коли він замислюється й пишеться, але й коли він прочитується

Читач може бути добре обізнаним і бачити в тексті роману безліч значень або наївним

У Записках на берегах «Ім’я троянди» Умберто Эко писав, що кожний новий художній твір складається із всіх попередніх. В епоху постмодернізму, коли цивілізація вже нагромадила такий величезний історичний досвід, практично неможливо створити щось нове. Адже кожний письменник разом з тим є й читачем інших добутків. Тому, наприклад, в «Ім’ї троянди» образ англійця Вильгема, що уже на початку роману демонструє надзвичайне знання зв’язків між окремими явищами миру, асоціюється в автора й читачів з англійцем — детективом Шерлоком Холмсом. Постмодерністський роман перетворюється в загальну гру автора й читача, які, начебто м’яч, перекидають один одному свої значення й асоціації

Умберто Эко вважав, що мистецтво є джерелом естетичного задоволення, тобто в певному змісті, «розважає». Однак одного може «розважити» філософський трактат, а іншого — бульварний роман. Таким чином, існує два види читачів: читач масової літератури ставиться до книги пасивно й потребительски, і автори такої літератури підбудовуються під його смаки. А читач літератури серйозної, навпаки, є активним, намагається осягти задум автора, що має потребу в певних зусиллях і знаннях. Умберто Эко вважає, що так книга сама формує свого читача, тому добуток повинне бути таким, щоб читач щораз відкривав у ньому щось нове

Таким багатозначним добутком зі складною структурою і є «Ім’я троянди». Роман нагадує колаж з окремих фрагментів знайомих нам добутків, але разом з тим залишається цілісною, об’єднаною лінією авторського задуму. Добуток завершений, але й відкрито для безмежної кількості нових значень

Схожі публікації